26, 2. Міжнародна торгівля та її економічні форми

Розвиток зовнішньої торгівлі історично став першою фор­мою економічних зв'язків між різними народами й країнами. Сьогодні міжнародна торгівля — одна зі сфер міжнародних то­варно-грошових відносин як сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і міжнародну торгівлю послугами.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, просто не в змозі виробляти з достатньою ефективністю всі товари, які, по-перше, необхідні для внутрі­шнього споживання, а, по-друге, розраховані на масовий ри­нок. Для таких країн зовнішня торгівля є вагомим засобом от­римання потрібних товарів в обмін на реалізацію власних. Зов­нішньоторговельний обіг може досягати в таких країнах значної частки ВНП. Так, на початок 90-х років частка вартості товарів, що постачають на зовнішній ринок, у ВНП країни становила: у Нідерландах - 45%, Канаді - 28%, Великобританії - 23%, Італії - 16%, Франції - 17%. Інші країни, такі як США, Китай, Росія, мають багату і широко диверсифіковану ресурсну базу та місткий внутрішній ринок й тому менш залежні від міжнародної торгівлі. Частка зовнішньої торгівлі у ВНП таких країн перебу­ває в межах 10%.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою яко­го країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати про­дуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загаль­ний обсяг виробництва. У цілому країни так само, як і окремі особи чи регіони, мають змогу вигравати за рахунок спеціалі­зації на товарах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, та наступного їх обміну на товари, які вони не в змозі самі ефективно виробляти. В основі більш поглибленого розкриття питання "чому країни торгують між собою?" лежать дві обставини. По-перше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між краї­нами світу нерівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефектив­не виробництво різноманітних товарів потребує різних техно­логій або комбінацій ресурсів.

Зовнішньоторговельний обіг будь-якої країни складається з експорту й імпорту.

Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбуваєть­ся на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визначається тим, що дана країна вивозить ту продукцію, ви­трати на виробництво якої більш низькі за світові. Розмір вигра­шу при цьому залежить від співвідношення національних і світо­вих цін на даний товар, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у міжнародному обігу даного товару в цілому.

Імпорт (ввіз) товарів означає ввезення товарів із-за кордону. Країна купує товари, виробництво яких у цей час економічно невигідне, тобто купуються вироби, витрати на які значно менші, ніж витрати на виробництво даної продукції всередині країни. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує дана країна у зв'язку із швидким задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів у країні.

Загальна сума світового міжнародного товарообігу обчис­люється як загальна сума світового експорту. Це випливає з того, що експорт однієї країни є імпортом іншої. Рахунок ве­деться за сумою експорту, а не імпорту, оскільки перший відіграє вирішальну роль в активному торговому балансі як співвідношення експорту та імпорту.

Загальний обсяг світового експорту оцінювався на початку 90-х років XX ст. у 2500 млрд доларів США.

Експорт та імпорт характеризується структурою — тобто питомою вагою в їх загальному обсязі продовольства, сирови­ни й палива, напівфабрикатів та готових виробів, машин і об­ладнання.

Виграють країни, в експорті яких більша частка припадає на готові вироби, машини та обладнання. В експорті України, навпаки, переважають паливно-сировинні матеріали, а пито­ма вага машин та обладнання дуже мала (не перевищує 10% загального товарообігу).

Основні характеристики розвитку сучасної міжнародної торгівлі наведено нижче.

У сучасних умовах зростаючої інтернаціоналізації госпо­дарського життя темпи розвитку світової торгівлі мають тен­денцію до випередження зростання виробництва. Так, якщо протягом 80-х років загальний обсяг світової торгівлі збільшив­ся в 1,5 разу, а реальне зростання світової економіки становило не більш як 1/3, то в першій половині 90-х років глобальний товарообіг майже в 3 рази перевищив зростання світового ви­робництва.

До міжнародної торговельної сфери щорічно надходить 1/5 частина всього, що виробляється, вирощується та добувається завдяки землі. Наприкінці 80-х років світовий товарообіг пе­ревищив 3 трн дол. США, а з урахуванням обміну послугами зріс до 4 трн дол. США.

Участь окремих країн та їх угруповань у світовому обміні залежить від ступеня їх залучення до міжнародного поділу праці та інтеграції в світове господарство.

До показників, що характеризують ступінь включення краї­ни в зовнішньоекономічні зв'язки належать:

• експортна квота — тобто співвідношення вартості екс­порту до вартості ВВП;

• обсяг експорту на душу населення даної країни;

—експортний потенціал (експортні можливості)—тобто така частка продукції, яку може продати дана країна на світо­вому ринку без заподіяння шкоди власній економіці:

ЕП = ВВП-ВП,

де ЕП — експортний потенціал;

ВВП - валовий внутрішній продукт;

ВП — внутрішні потреби.

Чітко діє тенденція до різкого збільшення у світовому товарообороті частки продукції обробної промисловості, яка в 1980 р. становила близько 60 %. Відповідно зменшується част­ка сировини.

Найбільш значною й динамічною групою товарів на світовому ринку є машини та обладнання, частка яких до­сягла 1/3 обсягу світової торгівлі (у 60-х роках вона станови­ла приблизно 1/5).

Важливою характеристикою нинішньої міжнародної торгівлі є зміна в її регіональних напрямах, що відображає суттєві зміни не лише в місці окремих країн у системі міжна­родних економічних відносин (МЕВ), а й у світовому госпо­дарстві в цілому. Це пов'язано насамперед із розвитком нових індустріальних країн та залученням на ринкових засадах до світової економіки країн, що відійшли від командно-адмініст­ративної системи.

Міжнародна торгівля перебуває під суттєвим впливом зов­нішньоторговельної політики держави. Історично з розвитком ринкової системи склалися два основних різновиди зовніш­ньоторговельної політики:

фритредерство — політика вільної торгівлі;

протекціонізм - політика із застосуванням обмежень, бар'єрів.

У сучасному світі широко застосовується поєднання обох цих напрямів.

Фритредерство полягає в проведенні лібералізації зовніш­ньої торгівлі та інших зовнішньоекономічних зв'язків країни при мінімальному втручанні держави в приватнопідприєм­ницьку зовнішньоекономічну діяльність. Політика вільної торгівлі зародилась в Англії в останній третині XVIII ст. і роз­горнулася в першій половині XIV ст. Вона була пов'язана з про­мисловим переворотом, завдяки якому Англія стала "майстер­нею світу".

Елементи вільної торгівлі запроваджувались в окремі пері­оди у Франції, Росії та інших країнах. Однак тривалий час ця політика не мала широкого застосування, оскільки країни були розгородженими економічними і політичними бар'єрами. Тільки після Другої світової війни вона поступово набирає сили в країнах ринкової системи світової економіки. Сьогодні прин­ципи вільної торгівлі здійснюються в рамках регіональних еко­номічних інтеграційних об'єднань (ЄЕС, НАФТА, АСЕАН тощо) та в світовому господарстві в цілому через Генеральну угоду про тарифи й торгівлю (ГАТТ), яку тепер називають — Світовою організацією торгівлі (СОТ). Розвинуті країни через ГАТТ — СОТ намагаються використати свої переваги в конкурентній боротьбі, відкрити для себе ринки в інших країнах та забезпечи­ти більш низькі ціни на своїх ринках на сировину й напівфабри­кати.

Протекціонізм — зовнішньоторговельна політика держави, що спрямована на підтримку розвитку національної економіки і здійснюється за допомогою економічних і політичних бар'єрів, які захищають внутрішній ринок від певних іноземних товарів (відповідні аналоги національного виробництва, неконтрольований ввіз іноземних капіталів тощо). При цьому інструментарієм зовнішньоекономічної політики є:

• мито;

• кількісні обмеження (квоти);

• нетарифні обмеження;

• заборона імпорту певних товарів;

• валютне регулювання тощо.

Для протекціонізму характерне фінансове заохочення націо­нальної економіки для розвитку конкурентоспроможного ви­робництва й економічного зростання. Це забезпечує розвиток національних виробництв, які ще не досить конкурентоспро­можні, але конче необхідні для розширеного відтворення і макроекономічного зростання, що веде до збільшення доходів насе­лення, інвестування в національну економіку, суспільного ба­гатства й добробуту.

Історично протекціонізм свого часу широко використову­вався Францією, Росією, Німеччиною, США та багатьма інши­ми країнами для охорони внутрішнього ринку від більш розви­нутої промисловості Англії. Перед Другою світовою війною Німеччина використовувала політику протекціонізму для наро­щування національного економічного потенціалу. Після війни США, спираючись на свою могутність, застосовували політику протекціонізму щодо внутрішнього ринку при проведенні пол­ітики фритредерства щодо зовнішніх ринків. У сучасних умовах протекціонізм застосовується періодично у відносинах між про­відними центрами світової економіки (США, Японія), а також країнами, що розвиваються.

Найоптимальнішою зовнішньоторговельною політикою для України нині є поєднання вільної торгівлі з протекціоніз­мом. Вільна торгівля доцільна в галузях, щодо яких країна зацікав­лена в широкому доступі на внутрішній ринок новітніх техно­логій, енергоносіїв тощо. Протекціонізм економічно ефективний для захисту пріоритетних національних виробництв (зерно, цу­кор, кондитерські вироби, метал, вугілля, певні види судно- та літакобудування, окремі види новітньої техніки й технології, кос­мічна промисловість тощо).