7.2. Собівартість. Її структура і значення

У вітчизняній економіці категорією витрат була со­бівартість.

Затрати підприємства у грошовій формі називають собівар­тістю продукції.

Залежно від функціонального призначення собівартість у господарській практиці поділяють на розрахункову, фактичну, виробничу і комерційну.

Розрахункова собівартість відображає затрати, то очікують у період, на який розробляють виробничу програму.

Фактична собівартість відображає дійсний рівень затрат, що склався за підсумковий період.

Виробнича собівартість складається із витрат на виготов­лення товару і витрат на оплату праці управлінського та допо­міжного персоналу, утримання офісів та ін.

Комерційна собівартість включає виробничу собівартість і витрати, пов'язані з реалізацією товару.

Перелічені види собівартості на різних підприємствах, які виготовляють однотипний товар, є різними. У цьому зв'язку виділяють собівартість індивідуальну та суспільну.

Індивідуальна собівартість - один із основних якісних по­казників у господарській діяльності та у визначенні ефектив­ності виробництва.

Суспільна собівартість - це узагальнена, усереднена (серед­ньозважена) собівартість для даного виробу нарізних підприєм­ствах, яка визнана споживачами на ринку (суспільством) як прий­нятна для них. Суспільна собівартість становить основу ринкової ціни товару.

Собівартість має досить складну структуру. Основні скла­дові собівартості за елементами витрат: сировина й основні матеріали, допоміжні матеріали, паливо, електроенергія, амор­тизація основних фондів, заробітна плата (основна і додатко­ва), соціальне страхування та інші затрати.

Структура собівартості за елементами витрат характеризує загальний економічний стан підприємства, висвітлює джерела перевитрат або економії, а також виявляє загальні потреби підприємства у мінімізації витрат.

Товаровиробник повинен постійно прагнути до скорочен­ня і зниження собівартості. Низька індивідуальна собівартість забезпечуватиме йому додатковий прибуток, тим більший, чим меншою буде індивідуальна собівартість порівняно Із суспіль­ною.

Зниження собівартості виробництва передбачає скорочен­ня витрат на кожний елемент її структури: зростання продук­тивності праці; впровадження нових технологій; постійне підвищення кваліфікації робітників; поліпшення організації виробництва і праці; економія матеріалів і сировини та ін.

У структурі собівартості виділяють матеріальні витрати та витрати на оплату праці, а також капітальні витрати (пов'язані

з основним капіталом) і поточні витрати (пов'язані з оборотним капіталом).

7.3. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна

Незважаючи на різноманітні підходи до визначення витрат, більшість економістів вважає, що вартість товару формують витрати. Згідно з марксистською концепцією, вартість товару перевищує собівартість на величину додаткової вартості.

Тобто, собівартість — це те, чого коштує виробництво това­ру виробникові (підприємству), вона зводиться до суми: К = С +V, вартість — це те, чого коштує виробництво даного товару суспільству, тобто вона є сумою:

Т = С + V + М.

В умовах конкуренції вартість виявляється на ринку і вис­тупає у формі ціни. Для окремого підприємства ціна є незалеж­ною від нього величиною, вона може безпосередньо впливати лише на свої витрати: С + V. Таким чином, при незмінних рин­кових цінах основною умовою одержання додаткової вартості є зниження витрат, насамперед, середніх, тобто витрат на оди­ницю продукції.

Якщо ж на ринку діє фірма-монополіст, вона використову­ючи свою владу на ринку як монополіст, може впливати на ціну своїх товарів, цим самим збільшуючи свій додатковий продукт за рахунок ціни, а не за рахунок зниження витрат.

Ціна, що формується на ринку, перевищує витрати (со­бівартість) на величину прибутку. Тому у цілому ціну одиниці товару можна виразити таким чином:

Ціна = Середні витрати + Середній прибуток.

Тут під середніми витратами розуміють витрати у розрахун­ку на одиницю продукції (собівартість одиниці продукції), під середнім прибутком — прибуток, одержаний від реалізації оди­ниці продукції. Якщо цей середній прибуток для всіх обсягів виробництва Q однаковий, то середній прибуток СП, помноже­ний на обсяг виробництва Q, дасть загальний (валовий) прибу­ток ВП:

ВП=СП×Q