20. 6. Фінансова система і фінансова політика держави

Центральне місце в господарському механізмі держави на­лежить державним фінансам. Фінанси - це відносини щодо ут­ворення, розподілу й використання в процесі суспільного відтворення грошових фондів. Тобто це грошові фонди, які відображають матеріальні ресурси, необхідні для функціону­вання підприємств і здійснення державою своїх функцій. Фінансова система будь-якої країни складається із трьох тісно переплетених сфер: фінанси держави, фінанси підприємств (фірм) і фінанси домашніх господарств.

Фінанси домашніх господарств — це грошові кошти, що формуються з доходів таких господарств.

За допомогою фінансів підприємств (фірм) створюється національний продукт, який є джерелом формування фінан­сових ресурсів населення й держави.

Проте у виконанні основних функцій фінансів: розподіль­чої, регулюючої й контрольної основна роль належить фінан­сам держави - сукупності грошових засобів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій.

Державні фінанси зосереджуються у бюджеті держави й бюджетах місцевих органів влади.

Державний бюджет — це фінансовий план утворення і ви­користання грошових фондів держави протягом року, тобто — це баланс доходів і витрат держави, його складає Міністерство фінансів і затверджує вищий законодавчий орган (в Україні — Верховна Рада). Державний та місцеві бюджети завжди мають дві частини: доходна частина показує джерела й величину доходів; витратна частина — бюджетні витрати та їх обсяг.

Фінансове регулювання полягає у використанні доходів і витрат бюджету як засобу впливу на економіку.

Серед доходів бюджету важливу роль відіграють податки з фірм і домашніх господарств, а також митні збори, державна казна і процентні платежі держави (неподаткові надходження).

Податки поділяють на прямі і непрямі. Прямі — коли по­датком обкладається сам об'єкт оподаткування - доход, при­буток підприємств, податки на майно, земля, транспорт тощо.

Непрямі — такі, які включаються в ціну товару чи послуги. До них відносять акцизні податки, податок на додану вартість, ек­спортне та імпортне мито тощо.

Витрати бюджету спрямовуються на утримання державно­го управління, законодавчої влади, виконавчої влади, Президента України, судової влади, правоохоронну діяльність, осві­ту, охорону здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпе­чення населення, підтримку державних засобів масової інформації, розвиток фізичної культури й спорту, підтримку регіонального розвитку та розвитку пріоритетних галузей еко­номіки, створення та поновлення державних засобів і резервів, і вслуговування державного боргу тощо.

Якщо витрати з бюджету перевищують доходи, то утво­рюється бюджетний дефіцит, який веде до зростання внутрішнього державного боргу. Дефіцит бюджету держава покриває за рахунок позики — випуску державних боргових зобов'язань (облігацій, скарбничих векселів). Інший шлях покриття бюд­жетного дефіциту — емісія незабезпечених кредитних грошей, що веде до стрімкого зльоту інфляції. Дефіцит державного бюд­жету виникає за рахунок надмірних витрат на військові цілі, апарат чиновників, державних закупівель (військової техніки й озброєнь) за завищеними цінами тощо.

У даний час економічна політика провідних країн спрямовується на досягнення бездефіцитного бюджету й зменшення державного внутрішнього боргу.

Україна також спромоглася мати у 2000 р. та розробити на ДИМ р. бездефіцитний бюджет. Зокрема доходи та витрати державного бюджету України на 2001 р. затверджені в однаковій сумі - 41 990788,5 тис.грн. Граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2002 року встановлено в сумі 14 050 807,7 тис. грн та в сумі 1 317 121,1 тис. дол. США. Граничний розмір державного зовнішнього боргу на 1 січня 2002 року - в сумі, еквівалентній 10 845 577,9 тис. дол. США.