Мал. 21. 1. Система участі.

Товариство-мати (М) тримає контрольні пакети акцій дочірніх підприємств (Д). Дочірні підприємства тримають конт­рольні пакети акцій внучатих підприємств (В). Внучаті підприєм­ства тримають контрольні пакети акцій правнучатих (ПВ) і т.д.

Основною формою фінансового капіталу є фінансова гру­па. Вона являє собою об'єднання банківських, промислових та інших монополій на основі системи участі, особистої унії, дов­гострокових фінансових відносин й інших зв'язків.

У рамках фінансової групи досягається певна самостійність економічної діяльності підприємств, перерозподіл акумульо­ваного позичкового капіталу, відносна стабільність нагромад­ження капіталу.

Панування фінансового капіталу в економічному та політич­ному житті виявляється у фінансовій олігархії. Це— капіталістич­на еліта, до якої належить верхівка монополістичної буржуазії, а також вищі менеджери провідних корпорацій.

Для фінансової олігархії головним джерелом доходу є во­лодіння цінними паперами корпорацій, і передусім, крупними пакетами акцій. Це забезпечує їм надзвичайну економічну владу, дає змогу через систему участі управляти гігантським капіталом та мати економічну владу. Фінансові магнати одержують мож­ливість брати участь у виробленні політичних рішень на самому високому рівні.

У сучасних умовах фінансовий капітал зосереджується у виг­ляді фінансово-промислових груп .

21. 4. Державно-монополістична стадія еволюції капіталістич­ної економічної системи

Приватнокапіталістична форма виробничих відносин сама по собі за наявності монополій свідчить про свою обмеженість. Монополізація економіки є формою розширення, поглиблен­ня, усуспільнення виробництва, — тобто продуктивних сил, які (усуспільнені) вимагають адекватної, тобто суспільної (а не приватної) форми економічних відносин. З'явилась І стала інтенсивно розвиватись нова форма капіталізму - державно-монополістичний капіталізм (ДМ К).

Ознаки ДМК з'явились ще за часів Першої світової війни, однак сильний поштовх щодо його розвитку дала економічна криза 1929- 1933 рр. та Друга світова війна.

Стрімкий розвиток таких галузей, як електроенергетика, нафтодобувна та нафтохімічна, автомобільна, кораблебудуван­ня, атомна та ракетно-космічна, електронна та радіотехнічна; поглиблення та зміцнення технологічних зв'язків усередині галузей і між ними в умовах монополістичного капіталізму вису­нули нові вимоги до форм і методів ведення капіталістичного гос­подарства. Головний зміст їх зводився до забезпечення більшої узгодженості, планомірності, свідомої пропорційності в регулю­ванні суспільного виробництва і розподілу ресурсів. Створення дедалі крупніших капіталістичних об'єднань, утворення транс­національних корпорацій певною мірою розв'язувати проблему. Однак без участі держави неможливо було забезпечити відносну пропорційність розвитку економіки в цілому і навіть окремих її сфер.

Навіть крупні монополістичні корпорації і фінансові міжна­родні групи виявились нездатними охопити своїм капіталом весь ринок, окрім того приватні господарські об'єднання не змогли достатньою мірою розвивати соціальну і виробничу інфраструк­тури, вирішувати проблеми, пов'язані з урбанізацією, охороною навколишнього середовища, наданням населенню сучасних освітніх та оздоровчих послуг, дослідженнями в галузі фундамен­тальних наук тощо. Тобто стало очевидним, що нормальне функ­ціонування капіталу вимагало багатосторонньої і систематичної участі держави в економічних процесах.

ДМК являє собою механізм поєднання економічної сили монополії з політичною силою держави. В умовах ДМК держа­ва бере на себе регулювання економіки в цілому, а не окремих її частин, тобто має макроекономічний характер. Однак вона втру­чається і у вирішення окремих, часткових завдань.

Зокрема держава певною мірою обмежує свободу вільного підприємництва, а саме:

• спонукає громадян використовувати свою приватну власність для загального спільного використання всім суспільством;

• вирішує, хто може торгувати електроенергією в певному регіоні;

• контролює, які ліси можна продавати;

• ліцензує низку видів діяльності (банки, перукарні, рес­торани, таксі);

• компенсує фермерам втрати від вимушеного зменшення виробництва молока;

• забороняє вивезення певних промислових товарів до окремих іноземних країн;

• встановлює мінімальний рівень заробітної плати;

• визначає нормативи безпеки і контролює зведення спо­руд і житлових будинків.

Одночасно з обмеженням свободи економічної діяльності приватного сектору держава виконує також власні економічні функції, серед них:

• захист ринкової економіки;

• забезпечення виробництва товарів і послуг суспільного

користування (суспільних благ);

• врахування і вирішення проблем, пов'язаних із побічни­ми ефектами від приватного господарювання;

• допомога малозабезпеченим та іншим незабезпеченим

верствам населення;

• стабілізація економіки.

У вирішенні цих завдань зацікавлені не лише населення (громадяни), а й самі монополії.

Виконання вказаних вище функцій держави здійснюється завдяки:

• розширенню, підвищенню питомої ваги державної власності, зокрема, державних та державно-приватних підприємств;

• державному регулюванню умов купівлі-продажу робочої сили, відносин між монополістичним капіталом і найма­ною працею;

• розвитку державного соціального страхування і забезпечення та іншим напрямам діяльності держави.

Основними формами ДМК виступають державні фінанси (державний бюджет), регулювання грошово-кредитної систе­ми, програмування, регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, регулювання діяльності природних монополій та ТНК та ін.

Однак слід мати на увазі, що в межах ДМК держава в ос­новному використовувалась для посилення економічної вла­ди монополій, стояла на захисті і виражала інтереси фінансо­вої олігархії, тому що остання намагалась підпорядковувати своїй владі все суспільно-політичне життя, в тому числі і дер­жаву.

Свого часу представниками фінансової олігархії, яка фактич­но суттєво впливала і на державу, були такі відомі люди, як Рокфеллер, Карнегі, Морган, Детертинг, Крейчер, Форд, Станнес, Шнейдерн, Аньєллі.

У США домінуюче становище займала тисяча людей, які на­лежали до групи Мелона, чиказької групи, клівлендської і бостонської групи. В Англії правили декілька сотень людей, у Франції — видатні 200 родин.

Держава підкоряється тому, хто панує в економіці. В епоху, коли переважала вільна конкуренція, держава була державою для всіх капіталістів, що володіли більш менш рівною еконо­мічною силою. Вона тому і не втручалась достатньою мірою в рин­кові відносини. В умовах, коли економічна влада зосереджується у руках небагатьох, держава є виразником саме їхніх інтересів. В усіх країнах в найвищих владних структурах перебували перші бізнесмени-олігархи, тобто особиста унія поширюється не лише на банки і підприємства, а й на фінансові групи і державу.

Однак не слід вважати, що держава — це лише рупор пануючої фінансової олігархії, а уряд — "комітет з управління справами бур­жуазії". Вона (держава) поступово перетворюється на виразника інтересів всіх членів суспільства, а не лише економічної еліти, і це є свідченням того, що приватнокапіталістична форма організації суспільного виробництва доповнюється державним механізмом його регулювання. Найповніше це виявляється в економічній системі сучасного капіталізму.