10. 2. Позичковий капітал і процент. Економічна природа про­цента

Здійснення ринкових угод, як правило, неможливе без гро­шей. Однак у момент здійснення угоди в окремих суб'єктів рин­кових відносин грошей може не вистачати або не бути зовсім. Одночасно ринок породжує наявність спеціальних суб'єктів господарювання, які володіють такими грошима. Таким чином, в розвинутій ринковій економіці практично завжди існує си­туація, коли одні суб'єкти (підприємці) потребують додатко­вих коштів, а інші їх мають. Ті, хто має гроші, можуть надати їх в позику тим, у кого їх не вистачає. Відносини щодо такого на­дання таким чином коштів і відображають категорії позичко­вого капіталу та позичкового проценту.

Під позичковим капіталом розуміють капітал, зосередже­ний у спеціальних установах — банках, основною формою фун­кціонування якого є кредит.

Банк, у цьому випадку, називається кредитором, а той, хто позичає гроші, — позичальником. Особливістю відносин між кре­дитором і позичальником є те, що банк залишається власником грошей, наданих у кредит до закінчення угоди, тобто до тих пір, поки позичальник повністю не виконає умови позики. Позичаль­ник до цього часу є лише тимчасовим користувачем частини капі­талу банку.

Як і кожний суб'єкт ринкових відносин, власник позичко­вого капіталу одержує доход (прибуток). Цей доход (прибуток) виступає у формі процента.

Процент— це плата за позичку (кредит), і виступає зовні як ціна позички (кредиту). Відношення процента до суми кредиту називають ставкою процента (часто — ставкою відсотка).

Наприклад: позичальник одержав 1000 грн позик, а через рік повернув кредитору 1200 грн. У цьому випадку процент ста­новить 1200 — 1000 ~ 200 (грн), а ставка процента і = (200/ 1000)-100 = 20%.

Процент як доход на позичковий капітал, виданий у позику, — загадкова економічна категорія.

В економічній теорії існує кілька версій його суті і еконо­мічної природи.

Класична концепція, продовжена Марксом, процент пов'я­зує з прибутком (додатковою вартістю). Згідно з цією концеп­цією, капітал, наданий позичальнику (підприємцю) і викорис­таний ним у своїй власній справі, приносить йому прибуток (до­даткову вартість). Однак позичальник части ну цього прибутку повинен повернути кредитору як плату за кредит у вигляді про­цента. Таким чином, процент — це частина прибутку (додатко­вої вартості), створена у процесі продуктивного використання позики, яку сплачує позичальник кредитору за користування позикою.

Психологічна концепція (з появою маржиналізму) процент і пов'язує із знеціненням грошей у майбутньому. Позика грошей пов'язана з її поверненням через певний час, протягом якого власник позикового капіталу втрачає певну суму (теперішні гроші мають більшу вартість, ніж майбутні). Тому процент і є найменшою втратою, яку несе власник грошей, даючи гроші в кредит на певний термін. Щоб цієї втрати не було, він вимагає від пози­чальника повернення більшої суми грошей порівняно із сумою

кредиту.

У кейнсіанській концепції процент пов'язують із попитом та пропозицією на ресурс капітал (гроші).

Сучасна економічна теорія трактує процент як ціну, яка виплачується за те, щоб одержати ресурси зараз, замість того, щоб чекати до тих пір, поки нагромадяться гроші, на які ці ре­сурси можна купити. Це пояснюється дією закону спадної піддачі: вартість певної суми грошей сьогодні вища, ніж буде тигра. Отже, сьогодні процент розглядається як дисконт, ком­пенсація за втрату частини вартості грошового капіталу. Через виплату процента відбувається дисконтування капіталу.

При аналізі категорії процента розрізняють номінальну і реальну процентну ставку. Номінальна — це поточна ринкова процентна ставка без врахування темпів інфляції. Реальна — не номінальна ставка за відрахуванням очікуваних темпів інфляції. Якщо номінальна ставка — 14%, а очікуваний темп інфляції — 6% нарік, тоді реальна процентна ставка дорівнюватиме 8%(14%-6%).