18. 5. Особливості економічної кризи в Україні

Економіка України, здійснюючи трансформацію на шляху до ринку, пережила глибоку економічну кризу, особливо у 1989 — 1999 рр. За цей час валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60%, обсяги промислової продукції — на 48,9 %, сільського господарства — на 51,5 %. Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990 - 1994 рр. За цей час ВВП знизився на 46,5 %, промислове виробництво - 40,4 %, сільськогосподарське — на 32,5 %. Лише у 1994 р. падіння ВВП становило 22,9 %, а промислового виробництва — 27,8 %.

Динаміку спаду виробництва (економічної кризи) в Україні наведено у таблиці:

Таблиця Зміни реальних ВВП в Україні

Рік	Реальний ВВП (млрд рублів на зраз. 1990 р.)
1992	137,4
1993	100,46
1994	60,30
1995	55,94
1996	52,56
1997	52,34
1998	50,64
1999	50,44

Економіка України розпочала виходити з економічної кри­зи у 1997 — 1998 рр. (настала фаза депресії), однак світова фінансова криза, особливо російська, призупинила стабілізаційні процеси.

Стабілізація відновлена з другої половини 1999 р. (темпи падіння ВВП суттєво і постійно знижувались, а з 2000 р. розпочато неухильне зростання ВВП. Обсяг ВВП у 2000 р. зріс на 6 %, а за перші два місяці 2001 р. — на 7,6% (у лютому —на 6,2 %).

З квітня 1999р. і протягом усього 2000 року стабільно нарощувався випуск промислової продукції. У 2000 р. його обсяг зріс па 12,9 %. Це дало змогу перевищити рівень промислового ви­робництва 1995 р.

Такі кількісні характеристики економічного циклу в ук­раїнській економіці за останні 12 років.

Перехід від спаду до економічного зростання значною мірою пояснюється такими чинниками, як активізація інве­стиційної діяльності, позитивні зрушення у бюджетній сфері (перехід до збалансованого бюджету), істотне зростання ек­спортного потенціалу, утвердження ефективного ринкового середовища, зростання рівня монетаризації економіки (зниження рівня бартеризації), стабільність валютного кур­су гривні та ін.

Відмічають також позитивний вплив на вихід з економіч­ної кризи таких заходів економічної політики держави, як пе­рехід до грошової приватизації, стимулювання малого підприєм­ництва, зниження податкового навантаження, в т.ч. на фонд оплати праці, утворення мережі спеціальних економічних зон і а територій, скорочення немонетарних розрахунків та пла­тежів.

У літературі багато пишеться про причини економічної кризи н Україні. Виділяють, зокрема за К. Марксом, порушення найважливіших макроекономічних пропорцій внаслідок існування суперечностей, властивих суспільному виробництву, засновано­му на приватній власності на засоби виробництва. Звертається увага, зокрема, на відхід від планової до ринкової економіки, внаслідок роздержавлення й приватизації власності. Називають більш конкретні причини:

• ліквідація централізованої системи економікою за умов, коли за своїм змістом вона ще залишалася державною;

• розрив економічних зв'язків з країнами СНД в той час, коли Україна не мала власного замкнутого економічного циклу.У радянський період економіка України на 60 - 80 % була пов'я­зана з економікою колишньої Ради Економічної Взаємодопомо­ги (РЕВ);

• валютна криза, що призвела до порушення рівноваги між платоспроможним попитом і товарною масою внаслідок над­мірної емісії грошей.

Крім того, однією з причин затяжної економічної кризи в Україні була повільність, порівняно з іншими країнами, здійснення переходу до ринкової економіки. В Україні Євро­пейський банк реконструкцій та розвитку навів такі якісні по­казники переходу до ринку, як:

• приватизація підприємств;

• управління і структурна перебудова;

• вивільнення цін;

• торгівля і валютна система;

• політика в галузі конкуренції;

• реформа банківської системи;

• ринок цінних паперів і небанківські фінансові посе­редники.

Оцінив на задовільно лише торгівлю і валютну систему, а решту – оцінкою 2 (незадовільно). (Дані за 1998р., максималь­ний бал - 4).

У багатьох країнах СНД темпи економічного зростання значно вищі, ніж в Україні. У Російській федерації зростання ВВП у 2000 р. становило 8 %, у Казахстані 10,5 %, в Азербайджані — 11,4 %. Процеси економічного зростання в Україні не супро­воджуються відчутними якісними перетвореннями, позитивни­ми структурними змінами, подоланням нагромаджених за останні роки відтворювальних деформацій у соціальній сфері. У багать­ох напрямах зафіксовано поглиблення останніх.

Незважаючи на завершення першого етапу приватизації, частка приватних підприємств у промисловості (без малих підприємств) становила у 1998 р. всього 0,2 %, а з урахуванням малих підприємств - приблизно 0,8 %. В сфері послуг ця част­ка становила лише 0,6 %.

З метою прискорення реформ, успішного подальшого еко­номічного розвитку, необхідні передусім такі заходи:

• ліквідація державних дотацій, субсидій, податкових пільг для окремих секторів та нерентабельних підприємств. Запровадження повної майнової відповідальності та процедури банк­рутства збиткових підприємств;

• зменшення податкового тягаря, покладеного державою на підприємства і який обмежує їхні можливості до інвестування і розширення виробництва;

• зміцнення приватної власності, прискорення приватизації великих підприємств, які користуються державними пільгами і не мають ефективних інвесторів і ефективного уп­равління;

• здійснення реформи державного управління в напряму позбавлення права прямого втручання в діяльність підприємств тощо.

Стратегією економічного та соціального розвитку на 2000 2004 рр. були завдання утримати зростання ВВП у 2001 р. на ріпні не менше 4% та створити надійні передумови для досягненні їм у 2002 -2004 рр. середньорічних темпів зростання ВВП на рівні 6 - 7 %. Наслідки 2001 р. та початку 2002 р. свідчать, що украї­нська економіка утримує в собі потенціал зростання на рівні до 10% щорічного зростання ВВП.

Цьому сприятимуть такі заходи держави, як забезпечення стабільного законодавчого поля; розробка механізмів створен­ня маси ринкових відносин (конкурентного середовища, банк­рутств); розвиток малого бізнесу, зміцнення банківської систе­ми; стимулювання ринку капіталів, посилення інвестиційної її спрямованості приватизаційного процесу; виправлення дефор­мацій у відносинах власності; активізація економічної політики і а зовнішньоекономічної діяльності.