13.3. Капітал як економічна категорія. Теорії капіталу

Капітал, поряд з такими категоріями, як товар, гроші, по­пит, пропозиція, ціна, належить до найголовніших у ринкових відносинах. Однак його місце — особливе. Він має вияв у товарі (товарний капітал), у грошах (грошовий капітал); попит, про­позиція та ціна виступають як чинники, від яких значною мірою залежить капітал. Одночасно капітал має суттєвий і зворотний вплив — попит, пропозиція і ціна залежать від обсягів капіталу.

Капітал як економічна категорія є теоретичним виражен­ням виробничих відносин між власниками засобів виробницт­ва і власниками робочої сили. Тобто, це історично обумовле­не, суспільно-виробниче відношення між підприємцями, що володіють засобами виробництва, і людьми найманої праці (ро­бітниками), які позбавлені будь-яких засобів виробництва.

К. Маркс звертав увагу на декілька визначень капіталу:

1. Капітал — це вартість, яка створює додаткову вартість, або капітал - це самозростаюча вартість.

2. Капітал — це не річ, а певне суспільне, належне певній істо­ричній формації суспільства виробниче відношення, яке представ­лене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру.

3. Капітал — це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва, це перетворені в капітал засоби вироб­ництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло самі по собі — грішми.

Як зазначалося вище, К. Маркс продуктивний (функціо­нуючий, реальний) капітал поділяв на постійний С та змінний V. Під постійним капіталом він розумів вкладення коштів у засо­би виробництва, тоді капітал не змінює величини своєї вартості в процесі виробництва (С - від слів "Constantes Kapital"). Змінним він вважав кошти, вкладені в робочу силу, тоді капітал у процесі виробництва змінює свою вартість (V — від слів "Variables Kapital").

Попередники К. Маркса — представники меркантилізму, фізіократичної школи і класичної політичної економії — ото­тожнювали капітал із річчю, із засобами виробництва. Меркан­тилісти ототожнювали капітал із грішми, фізіократи — відно­сили до капіталу інструменти, сировину й інші речові чинники виробництва, А. Сміт та Д. Рікардо також вважали капіталом засоби виробництва. Згідно з теорією трьох чинників вироб­ництва Ж. Б. Сея капітал - це один із чинників, який прино­сить його власнику прибуток. Дж. С. Мілль під капіталом ро­зумів попередньо нагромаджений запас продуктів колишньої праці. Він забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя і матеріали, а також засоби існуван­ня для працівників під час виробничого процесу.

Мілль вважав капіталом ту частину власності підприємця (фабриканта), яка утворює фонд для здійснення нового вироб­ництва.

Оригінальними є погляди Дж. С. Мілля на те, що виробни­ча діяльність обмежується розмірами капіталу; що капітал є наслідком не споживання, а заощадження (зберігання); що ка­пітал постійно споживається, але одночасно й відновлюється (відтворюється); що не праця викликає попит на капітал, а, навпаки, капітал викликає попит на працю.

Сучасна західна економічна думка під капіталом розуміє засоби виробництва, створені людиною, які полегшують здійснення процесу праці, в багато разів збільшуючи її продук­тивність. Тобто капітал розглядається як ресурс виробництва поряд із працею, землею та підприємницькою здатністю.