7.1. Витрати виробництва. Їх суть та види

Процес виробництва завжди пов'язаний з використанням робочої сили та засобів виробництва. Щоб використовувати ресурси, їх слід спочатку придбати. Придбання підприємством виробничих і невиробничих ресурсів утворює його витрати. Одні з цих витрат - це витрати на закупівлю сировини, палива, енергії, матеріалів, робочої сили (оборотних фондів, оборот­ного капіталу), інші - на закупівлю засобів праці (основних фондів, основного капіталу).

Витрати виробництва - одна з найважливіших категорій господарювання. Без витрат неможливо здійснення виробниц­тва, вони є передумовою виробництва. Одночасно витрати вис­тупають як базис конкуренції: в умовах конкурентної бороть­би виграє той, хто постійно знижує свої витрати, тобто витрати суттєво впливають на те, чи залишиться фірма (підприємство) наданому ринку взагалі, чи буде змушена покинути його.

Представники західної економічної науки, виходячи з кон­куренції обмеженості ресурсів і неможливості їхнього альтер­нативного використання, ввели категорію «зобов'язувальні витрати» (тобто приписувані комусь, віднесені на чийсь ра­хунок). Це дійсні витрати виробництва на певний товар, які дорівнюють найвищій корисності тих благ, які суспільство могло б отримати, якби витрачені виробничі ресурси викори­стовувались по-іншому (альтернативно).

Зобов'язувальні витрати з позицій окремої фірми (підприєм­ства) поділяють на явні та неявні. Явні, у свою чергу, поділяють на зовнішні та внутрішні, які обліковує бухгалтерія.

Зовнішні витрати пов'язані з придбанням підприємством ресурсів (сировини, матеріалу, робочої сили тощо) на стороні, на ринку.

Внутрішні витрати пов'язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самого підприємства (органічні добрива власного виробництва у сільськогосподарсь­кому підприємстві).

Неявні витрати пов'язують із втраченою (упущеною) виго­дою при зайнятості саме даною підприємницькою діяльністю, а не іншою. Якщо найманий працівник, який одержував заро­бітну плату в 200 грн, вирішив стати підприємцем (власником фірми), то він 200 грн втрачає. Це є його упущена вигода. Неявні витрати бухгалтерією не обліковуються.

Витрати підприємства на виробництво певного обсягу про­дукції залежать від терміну, за який можлива зміна ресурсів, що використовуються. У зв'язку з цим розрізняють поняття «постійні витрати» (обладнання, верстати, будівлі, оплата ви­щого управлінського персоналу тощо, які залишаються не­змінними) та «змінні витрати» (праця, сировина, матеріали тощо, які змінюються зі зміною обсягу виробництва. Це про­тягом короткого терміну. За тривалий період можна змінити кількість усіх зайнятих ресурсів, утому числі виробничі потуж­ності. Відповідно всі ресурси у цей період розглядаються як змінні.

Розмежування витрат виробництва протягом короткого тер­міну на постійні та змінні є вихідним пунктом для визначення закону спадної віддачі, або ефективності граничного продук­ту. Згідно з цим законом, починаючи з певного моменту, по­слідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного (фіксованого) ресурсу (наприклад, капі­талу) дає обсяг додаткового продукту, що зменшується в роз­рахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, при певній кількості обладнання обсяг виробництва зростає дедалі повільніше, якщо дедалі більше робітників залучати­муться до мої о обслуговування.

Сума постійних і змінних витрат фірми підчас виробництва псиної кількості продукту становить загальні (сукупні) витрати. Витрати на весь обсяг ні і робленої продукції називають ва­ловими: валові постійні, валові змінні, валові загальні.

Для того щоб порівняти витрати на виробництво продукту з його ціною, треба підрахувати витрати на виробництво одиниці продукту, або середні витрати.

Зміна витрат залежно від кількості створеного продукту відображається категорією «граничні витрати», тобто ті, які додатково необхідні для виробництва кожної нової додаткової одиниці продукції.

Концепція граничних витрат дає змогу визначити ті витрати, величину яких можна контролювати безпосередньо і які врахо­вують при вирішенні питання: нарощувати чи скорочувати обся­ги виробництва.

Сума явних та неявних витрат становить економічні витра-ти, тоді як лише явні витрати — бухгалтерські витрати.

У марксистській теорії, якої дотримувалась довгий час вітчизняна політична економія, витрати виробництва розгля­дались як витрати постійного капіталу С, тобто витрати на придбання засобів виробництва, і витрати змінного капіталу V, тобто витрати на придбання робочої сили. Загальні витрати зводились до витрат авансованого капіталу К=С +V. Це ви­трати підприємства.

Суспільні витрати, тобто витрати суспільства, окрім зазначе­них витрат авансованого капіталу включали і витрати додаткової праці М.

Таким чином, суспільні витрати складаються з трьох час­тин: витрат уречевленої праці С; витрат необхідної праці (не­обхідного продукту) V та витрат додаткової праці (додаткового продукту) М:

СВ = С + V + М.

Окрім того, виділяли витрати власне виробництва та витра­ти обігу (пов'язані з реалізацією товару). Витрати обігу поділя­лись на чисті витрати обігу (на купівлю-продаж, зарплату про­давців і касирів, маркетинг, рекламу, утримання торговельних приміщень, касові операції тощо) та додаткові витрати обігу, пов'язані з продовженням виробництва у сфері обігу (зберіган­ня, транспортування, сортування, пакування, фасування тощо).