9.2. Ринок предметів споживання

На цьому ринку здійснюється реалізація товарів тривалого користування (телевізорів, холодильників, автомобілів, відеотехніки, пральних машин тощо) та поточного споживання (продовольства, одягу, взуття та ін.). Також споживчий ринок включає в себе ринки різноманітних послуг: ремонт взуття та домашньої техніки, житла, пошиття одягу та взуття, послуг осві­ти, охорони здоров'я, культури, інтелектуальної власності (творів мистецтва тощо). На споживчому ринку об'єктом є продукти кінцевого особистого споживання, які безпосередньо задоволь­няють певну особисту потребу домогосподарств та окремих гро­мадян.

Носіями попиту на споживчому ринку є домогосподарства (населення), носіями пропозиції — фірми, підприємства, що виробляють і виносять на ринок споживчі товари і послуги.

Попит на ринку окремого споживчого товару (послуги) за­лежить від багатьох чинників: доходів домогосподарств, смаків (уподобань) населення; змін у цінах на супровідні товари (замі­нники та доповнювачі).

Пропозиція на цьому ринку визначається виробничими можливостями фірм (підприємств), їх бажанням максимізувати прибуток, оподаткуванням підприємств державою та інше.

Вирішальну роль відіграє попит населення: підприємства завжди виносять на ринок лише такі товари і послуги, на які є попит, які купуються.

Поведінка споживача (покупця) на такому ринку характе­ризується законами попиту, спадної граничної корисності, зіставленням бажання і можливостей домогосподарств. Бажан­ня в економічній теорії характеризується кривими байдужості, а можливість —бюджетними лініями (див. тему 1.1.).

Для перехідних економік, у тому числі України, існують проблеми формування споживчого ринку. Найважливішими напрямами формування такого ринку в Україні є:

По-перше, ліквідація глибокої диспропорції в народному гос­подарстві між виробництвом засобів виробництва і виробницт­вом предметів споживання. У1995 р. у промисловості це співвідно­шення становило 73%: 27%, тоді яку країнах з розвинутою еко­номікою воно було 30%: 70%. Тобто пріоритетними повинні стати галузі, шо виробляють продукти, які безпосередньо задовольня­ють потреби населення (сільське господарство, легка промис­ловість, побутове обслуговування, житлово-комунальне госпо­дарство, послуги освіти, охорони здоров'я, культури тощо);

По-друге, здійснення кардинальних реформ в оплаті праці та пенсійному забезпеченні, які є основними джерелами до­ходів населення. Останніх повинно бути досить для нормаль­ної життєдіяльності, втому числі й для купівлі товарів на спо­живчому ринку.

9.3. Ринок засобів виробництва. Проблеми формування цін на ресурси

Цей ринок інакше називають ринком ресурсів у частині за­собі» праці та предметів праці. Носіями попиту на ресурси є фірми (підприємства), які купують їх для виробництва спожив­чих товарів і послуг. Носіями пропозиції на цьому ринку є та­кож фірми (підприємства), але які виробляють саме ресурси, а не споживчі товари і послуги. Наприклад, сільгоспвиробнику, який виробляє м'ясо, необхідно придбати трактор, комбайн, іншу техніку з метою виробництва зерна та інших кормів для тваринництва. Виробники взуття, одягу, легкових автомобілів тощо купують на ринках ресурсів метал, паливо, електроенер­гію, тканини та інші сировину і матеріали.

Таким чином, на цьому ринку основними суб'єктами є фірми (підприємства): виробники предметів споживання і ви­робники засобів виробництва.

Попит на засоби виробництва називають похідним від попи­ту на предмети споживання: попит виробника шкіряного взуття на шкіру буде повністю залежати від попиту населення на таке взуття; попит на борошно хлібозаводу залежить від попиту на хліб, який він випікає і поставляє на ринок.

Пропозиція на ринку засобів виробництва (ресурсів) знач­ною мірою визначається наявністю власних корисних копалин (нафти, газу, вугілля тощо) або розмірами їх імпортних закупі­вель за кордоном.

Тому ціни на цьому ринку визначаються багатьма факто­рами: попитом на товари, що виготовляються за допомогою цих ресурсів; витратами на виробництво власних ресурсів, цінами імпортних ресурсів, тобто цінами, за якими купують ресурси за кордоном та інше. Особливе значення останнє має для Ук­раїни, яка переважну частину необхідних їй нафти і газу закупо­вує в Росії, Туркменістані та інших країнах. Тому в ціноутво­ренні на ринку засобів виробництва суттєву роль відіграє держа­ва.

У цілому фірма-виробник (продавець) предметів споживан­ня, одночасно є споживачем (покупцем) засобів виробництва. Для неї ціни, за якими вона купує ресурси є витратами, а ціни, за якими вона продає власний товар — доходами.