17.3. Диференціація доходів населення. Проблема бідних та багатих

Одним із основних недоліків ринкової системи є нерівність у доходах і виникнення через це бідності. Нерівність доходів населення є наслідком нерівності у продуктивності праці чи ефективності виробництва; багато у чому вона визначається нерівністю у розподілі на основі приватної власності на засоби виробництва, а також правових норм, які її закріплюють (зокрема, передачу доходів У спадщину).

Нерівність у доходах виникає через такі чинники, як: розбіжність у рівні заробітної плати; доходи від приросту капі­талу (акцій, облігацій, нерухомості); відмінності у фізичних та розумових здібностях людей, освіті й професійній підготовці; володіння власністю — землею, основними фондами, житлом, акціями та іншими цінними паперами.

Міра нерівності в доходах, яка притаманна будь-якому су­спільству, досліджується з використанням кривої Лоренца (М.Лоренц — американський економіст, який побудував цю криву). (Див.т. 11.3, мал. 11.1).

Надмірну нерівність у доходах засуджували завжди. На цьо­му ґрунті відбувається перерозподіл доходів, який спрямова­ний на досягнення так званої соціальної справедливості. Можна виділити три напрями економічної думки, що обґрунтовують досягнення більшої рівності в доходах:

• соціалістичне вчення, яке виступає проти приватної влас­ності, "незароблених" доходів і прав власності;

• індивідуалістичні доктрини, які стверджують, кожна осо­ба гідна отримати "соціальний мінімум";

• кейнсіанська концепція, котра доводить, що надмірна нерівність послаблює попит на споживчі товари, стримує еко­номічне зростання.

Отже, в кожній країні існує проблема бідних та багатих, яка вирішується через перерозподіл доходів, завдяки чому бідні стають багатшими, а багаті — біднішими. Перерозподіл доходів населення здійснюється за такими каналами:

• Через державну податкову систему і державний бюджет.

• Через соціальне страхування.

• Через коливання цін як на чинники виробництва, так і на товари та послуги.

• Через добровільні внески до громадських, доброчинних, релігійних фондів і організацій.

17.4. Перерозподіл національного доходу та роль у ньому держав­ного бюджету

У цілому перерозподіл доходів — необхідний елемент функціонування економічної системи. Він дає змогу існу­вати державі з її апаратом управління і функціями утриму­вати непрацездатних, долати надмірну нерівність, забезпе­чувати гармонію суспільних і особистих економічних інте­ресів.

Перерозподіл національного доходу забезпечує остаточне його використання на споживання та нагромадження.

Нагромадження — це використання частини національ­ного доходу для розширення виробництва, або це — капіталізація доходу. Сума додаткового продукту, що йде на нагромадження, утворює фонд нагромадження. Нагромад­ження передбачає: по-перше, збільшення виробничих і невиробничих доходів; по-друге, використання додаткової робочої сили, її підготовку і перепідготовку та підвищення кваліфікації. Для здійснення реального нагромадження су­спільство повинно мати: а) додаткову кількість речових і осо­бистих чинників виробництва; б) додаткову кількість пред­метів споживання.

Нагромадження здійснюється в таких формах:

• Виробниче нагромадження — розширення обсягів ви­робництва, засобів виробництва.

• Невиробниче нагромадження — збільшення виробниц­тві предметів особистого й суспільного споживання.

• Приріст резервів і страхових запасів.

Основним джерелом нагромадження виступає додатковий продукт, однак ним може виступати й частина необхід­ної о продукту. Джерелом нагромадження може виступати за псиних умов і амортизаційний фонд.

Важливу роль в економіці відіграє розподіл національ­ного доходу на фонд споживання та фонд нагромадження. При одному й тому самому рівні національного доходу зростання фонду споживання веде до зниження нагромаджен­ий, тобто розвиток економіки сповільнюється. Зростання фонду нагромадження веде до зниження фонду споживан­ня, що врешті-решт веде до зниження матеріальної зацікавле­ності людей у поліпшенні стану справ в економіці. Тому для кожної країни існує певне оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням, яке забезпечує достатній рівень добробуту населення і необхідний розвиток економіки ( зростання виробництва). Таке співвідношення може харак­теризуватися нормою нагромадження, тобто відношенням фонду нагромадження до обсягу національного доходу:

НН = ФН:НД • 100%.

Як відмічалось вище, у перерозподілі національного до­ходу суттєву роль відіграє державний бюджет. Схема цього процесу подано на малюнку:

Громадяни, одержуючи доходи, сплачують до бюджету певні податки та інші платежі. Те саме стосується підприємств, котрі з прибутку сплачують теж податки до бюджету та інші платежі. Завдяки податковим та неподатковим надходженням формуються доходи бюджету.

Податкові надходження здійснюються в формі податків на доходи населення (прибутковий податок з громадян та ін.), податків із підприємств (на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизні податки тощо).

До податкових надходжень відносять доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та пла­тежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надход­ження від штрафів та фінансових санкцій тощо.

Видатки державного бюджету спрямовуються на:

Державне управління — законодавчу владу, виконавчу владу, Президента України;

1. Судову владу.

2. Міжнародну діяльність.

3. Науку.

4. Національну оборону.

5. Правоохоронну діяльність.

6. Освіту.

7. Охорону здоров'я.

8. Соціальний захист та соціальне страхування.

9. Культуру і мистецтво та інше.

Суттєву роль у перерозподілі доходів відіграють, окрім дер­жавного бюджету, також бюджети областей, міст, районів, сіл, селищ та їхніх об'єднань, тобто місцеві бюджети.