3.2. Продуктивні сили та виробнича функція. Технологічний спосіб виробництва

Продуктивні сили суспільства — це система факторів вироб­ництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відпо­відно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага та визначає зростання продуктивності суспільної праці.

Продуктивні сили утворюють провідний компонент будь-якої економічної системи.

До продуктивних сил відносять насамперед людей, праців­ників та засоби праці, предмети праці, використовувані сили природи, науку, форми і методи організації виробництва, інформацію. Наука перетворилася на окремий елемент продук­тивних сил з початку розгортання НТР, тобто з середини 50-х років, а інформація — з середини 70-х років XX ст.

Головною продуктивною силою суспільства є люди — тоб­то працівники виробничої і невиробничої сфери. Продуктивні сили є провідною стороною суспільного способу виробницт­ва, а їх рівень є загальним показником соціально-економічного прогресу. З їх розвитком зростають продуктивність праці, національне багатство, добробут населення.

У сучасній економічній науці продуктивні сили представлені двома основними ресурсами: ресурсом праця та ресурсом капітал. Під першим розуміють людей — головну продуктивну силу, під другим — засоби виробництва, створені людиною для поліпшен­ня умов та підвищення ефективності процесу праці. Взаємозв'я­зок ресурсів праця — L та капітал — К з результатом, тобто обся­гом виробництва — Y, можна представити у вигляді виробничої функції: Y=f (К, L). Найпростішим виглядом виробничої функції є рівняння (функція) Кобба—Дугласа (американських дослідників - математика Ч. Кобба й економіста П. Дугласа), яке було побудовано у 1928 р. за даними розвитку промисловості США за 1899

• 1922 рр. Воно має такий вигляд:

при α+β=1

де: Y—обсяг суспільного продукту;

К— обсяг капіталу; L — обсяг праці; А — коефіцієнт масштабності, що показує вплив інших чинників, окрім праці і капіталу, на обсяг виробництва;

α та β — коефіцієнти реакції обсягів виробництва на зміни ресурсів капіталу та праці.

Теоретична економіка розглядає також виробничі функції Я. Тінбергена, Р. Солоу, Е. Декінсона та інші.

Технологічний спосіб виробництва — це спосіб виробництва, який ґрунтується на техніко-економічному поєднанні речових і особистих чинників виробництва та складається із системи про­дуктивних сил і техніко-економічних відносин. Розвиток люд­ства супроводжувало три технологічні способи виробництва, які були засновані на:

1. ручній праці;

2. машинній праці;

3. автоматизованій праці.

Суттєва роль у розвитку технологічного способу виробниц­тва належить науково-технічному прогресу.

На початку людської цивілізації трудові відносини здійсню­вались у межах племені чи общини, члени якої спільно володію­чи ручними знаряддями праці, здобували необхідні засоби існу­вання і спільно присвоювали їх. Подібне зустрічалось і при нату­ральному виробництві. За часів товарного виробництва колективний характер праці посилюється. Цьому сприяє засто­сування машин та функціонування ринку, за допомогою якого відособлені виробники встановлюють тісні зв'язки, обмінюючись результатами своєї праці. Характер останньої стає суспільним.

Під впливом НТР суспільне виробництво перебуває в постій­ному русі, розвитку і вдосконаленні.