19. 2. Неповна зайнятість та безробіття. Види і форми безро­біття

Окрім повної зайнятості та раціональної зайнятості, які передбачають відповідно:

• суспільно корисний характер трудової діяльності;

• оптимальну структуру національної економіки;

• професійно-кваліфікаційну структуру трудових ре­сурсів (структура попиту та пропозиції у різних секторах інтег­рованого ринку праці) виділяють також неповну зайнятість. Неповна зайнятість означає незайнятість частини ресурсу, як праця у суспільному виробництві. Неповна зайнятість пов'язана з категорією безробіття.

Безробіття — це вимушена незайнятість робочої сили, що виникає внаслідок постійного порушення рівноваги між попи­том і пропозицією на ринку праці. Законодавство кожної краї­ни встановлює, хто є безробітним. Згідно із Законом України " Про зайнятість населення ", безробітний — це працездатна особа в працездатному віці, яка тимчасово не має джерела доходу (робо­ти), шукає роботу і готова приступити до неї, якщо з'явиться така можливість. Рівень безробіття визначається відношенням наяв­ного числа безробітних до кількості робочої сили. До робочої сили включають усіх працездатних, у тому числі і безробітних, які ак­тивно шукають роботу (окрім дітей до 16 років, пенсіонерів, сту­дентів денної форми навчання, інвалідів, ув'язнених, домогоспо­дарок, недієздатних). До робочої сили включають і тих, хто пра­цює неповний робочий день (тиждень, місяць, рік), тобто їх безробітними не вважають. Це явище називають прихованим без­робіттям.

Виділяють такі сучасні форми безробіття:

• добровільне (фрикційне);

• структурне;

• циклічне;

• технологічне;

• сезонне;

• приховане та ін.

Добровільне (Фрикційне) безробіття пов'язане з професіо­нальними, віковими, регіональними міграціями працівників. Це особи найманої праці, які, покинувши попереднє місце ро­боти, шукають собі інше. Сюди ж відносяться також і представ­ники працездатного населення, які з різних причин тимчасово не працють (зміни місця проживання, закінчення сезонної праці тощо).

До добровільного (фрикційного) також відносять так зване інституціональне безробіття: небажання працювати в повну міру або зовсім не працювати завдяки відносно великим вип­латам із соціального бюджету, зокрема високої допомоги по безробіттю.

Усі інші види безробіття називають вимушеними. Тобто та­кими, коли людина в працездатному віці не працює з незалеж­них від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу, але не може знайти ЇЇ, бо немає вільних робочих місць. До них відносять плинне, приховане, за­стійне, сезонне, технологічне та конверсійне безробіття.

(Див.: Башиянин Г. І,, Лазур /7. Ю., Медведєе В. С. Політична економія: Підручник для студентів вузів.— К.: Ельта,Ніка-центр, 2002.-С. 465-499).

Структурне безробіття є однією з форм вимушеного безро­біття внаслідок змін у технології, техніці і структурі виробниц­тва, структурі споживчого попиту, що зумовлюють не­відповідність структури робочих місць професіональній струк­турі робочої сили.

Цей вид безробіття пов'язаний із необхідністю здобуття нової професії тими особами, в яких вона застаріла через НТП. Структурне безробіття, як і фрикційне, є неминучим.¹

Циклічне безробіття виникає через спад виробництва у пе­ріод циклічних криз і відповідне зменшення сукупного попиту на товари і послуги.

Одним із видів циклічного є технологічне безробіття, яке ви­никає через упровадження у виробництво нових технологій із меншим використанням людської праці.

Фрикційне і структурне безробіття як неминучі форми ста­новлять природне безробіття.

Рівень природного безробіття нині оцінюють у 6 % від кількості працездатних, тоді як ЗО - 35 років тому він становив 3%, що свідчить про зростаючу мобільність робочої сили (підви­щення добровільного безробіття) і прискорення темпів НТП (збільшення структурного безробіття).

Таким чином, на стан економіки та зайнятість негативно впливає, насамперед, циклічне безробіття. Згідно із законом Оукена, якщо перевищення фактичного рівня безробіття над природнім становить 1 %, тоді виникає недовиробництво ВВП на 2,5 - 2,7 %. Закон Оукена водночас свідчить і про зворотний ефект. Він полягає у такому: якщо щорічний приріст національ­ного продукту буде не меншим ніж 2,7 %, безробіття залишиться на природному рівні.

Серед соціально-економічних наслідків безробіття виділяють:

• Знецінення, недовикористання трудового потенціалу праці.

• Погіршення якості життя безробітних і членів їхніх сімей.

• Посилення тиску на рівень заробітної плати зайнятих працівників з боку конкуруючих сил на ринку праці.

• Збільшення затрат суспільства і окремих осіб на віднов­лення або зміну професіонального статусу і рівня продук­тивності праці.

• Зростання кількості людей, схильних до дій, що супере­чать прийнятим суспільним нормам і цінностям.