4.3. Суб'єкти і об'єкти власності. Права власності.

Суб'єктами власності виступають носії відносин власності, тобто, які перебувають у зазначених відносинах, ті, кого стосу­ються відносини володіння, користування та розпорядження май­ном та іншими благами. Основними суб'єктами відносин влас­ності є домогосподарства, підприємства, держава та закордонні суб'єкти (іноземні громадяни, фірма, держава). Окрім того, суб'єктів власності поділяють на: фізичних (приватних) осіб, юридичних осіб, резидентів та нерезидентів тощо.

Соціально-економічні перетворення, пов'язані із сучасною науково-технічною революцію, вносять суттєві зміни у сферу об'єктів та суб'єктів власності.

В умовах інформаційної економіки до об'єктів власності, крім традиційних (засобів і предметів праці, робочої сили та ін.), відносять досягнення науки та інформації. Ті, хто найбільшою мірою стали власниками цих об'єктів, посилили свою економічну могутність, конкурентоспроможність.

Однією з принципово нових важливих рис науки та інфор­мації як об'єктів привласнення є те, що вони, на відміну від традиційних, не можуть тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім того, їх носіями не лише з техніко-економічного, а й із соціально-економічного боку певною мірою стають особи найманої праці. Так, в умовах розгортання інформаційної революції зростає інформатизація праці, а її учасниками стає широке коло найбільш висококваліфікованих працівників, які внаслідок цього є носіями нового об'єкта при­власнення.

Інформацію, завдяки її специфіці, неможливо відокремити від найманих робітників і службовців, на відміну від засобів ви­робництва. Тому навіть після роботи вони значною мірою зали­шаються носіями інформації, знають, як використовувати її в іншій компанії і т. п. Внаслідок цього робітники і службовці пев­ною мірою стають співвласниками даного об'єкта привласнен­ня, що є одним із найвагоміших чинників зростання вартості їхньої робочої сили, а отже, й розміру заробітної плати, а також участі у процесі придбання акцій і привласнення дивідендів.

Це стосується й інтелектуальної власності, яка формується на основі такого якісно нового елемента системи продуктив­них сил, як наука.

Американські науковці розрізняють три основні види інте­лектуальної власності: 1) приватна власність, що закріплюєть­ся у формі патенту або ліцензії; 2) суспільна власність, яка існує як сума знань та ідей, перебуває у розпорядженні всього суспільства і не може бути закріплена за юридичною особою. При належному обміні інформацією цей вид власності може стати надбанням усього людства; 3) проміжна форма влас­ності, або власність, що «просочується» і являє собою іннова­ційну науково-технічну інформацію. її не можна закріпити у формі патентів і ліцензій на тривалий час, оскільки на основі такої інформації можна створити продукцію у зміненому ви­гляді.

Еволюція об'єктів власності зумовлює глибокі зміни в суб'єктах власності. Ці зміни полягають, насамперед, утому, що частина висококваліфікованих науковців і спеціалістів, працюючи за наймом у науково-дослідних лабораторіях корпорацій, універ­ситетах тощо, паралельно займається підприємницькою діяль­ністю, організовує свою ризикову, або венчурну, справу. Крім того, вони можуть працювати за контрактом у кількох фірмах або суміщати роботу за наймом (працювати у науковій лабора­торії та викладати в університеті).

Отже, власник такої висококваліфікованої робочої сили, працюючи за наймом, може водночас стати суб'єктом приват­ної власності (в індивідуальній, якщо сам організовує венчур­не підприємство, або в колективній формі, якщо у цьому бе­руть участь інші науковці та спеціалісти). Така полісуб'єктність певною мірою поширюється і на частину найманих робітників і службовців нижчої кваліфікації, якщо вони стають власника­ми визначеної кількості акцій фірми.

Ще однією важливою рисою сучасних відносин власності у розвинутих країнах Заходу є, з одного боку, процес певної де-персоніфікації (зменшення частки в руках окремих осіб) круп­них капіталістів-власників і перехід її (власності) до рук юри­дичних осіб (компаній, банків, інших фінансових інститутів). Так, в Японії на початку 90-х років частина юридичних осіб серед власників акціонерного капіталу становила близько 78 %, а з-поміж них фінансовим інститутам належало близько 80 % капіталу. У США частка юридичних осіб в акціонерному капі­талі майже у два з половиною рази менша.

Персоніфікація власності. З іншого боку, відбувається про­цес зростання персоніфікації (збільшення частки в руках ок­ремих осіб) власності через механізм придбання акцій. Частко­во цей процес здійснюється і через пенсійні та страхові фонди. У США, наприклад, кількість пайщиків пенсійних фондів на початку 90-х років становила близько 70 млн. чол. Водночас в управлінні фондами існує висока концентрація влади. Так, незважаючи нате, що у США діє близько 1,5 тис. крупних пен­сійних фондів, право схвалювати рішення про інвестиції має невелика група осіб (кількасот чоловік).

Купівля акцій частиною трудящих, особливо за пільгови­ми цінами (наприклад, в американській компанії ІБМ най­мані робітники і службовці мають право витрачати до 10 % за­робітної плати на придбання акцій за цінами, що становлять 85 % їхньої ринкової вартості), дає їм змогу в обмежених розмірах привласнювати частину прибутку, частково долає їх відчуженість від засобів виробництва.

Таким чином, по-перше, тих, хто привласнює дану річ (благо, ідею тощо) називають суб'єктами права власності. Суб'єктами права власності можуть бути фізичні особи, гру­пи (об'єднання) людей, держава; по-друге, те, що привлас­нюється, називають об'єктом права власності. Об'єктами пра­ва власності є не лише матеріальні речі, а й різноманітні права, цінні папери, інтелектуальні досягнення тощо; по-третє, кож­ний об'єкт власності може володіти певним набором прав влас­ності і мірою їх реалізації.

Як правило, серед багатьох прав власності виділяють три основні — володіння, розпорядження та використання. Вони становлять ядро власності.

У більш широкому масштабі повна інвентаризація прав власності передбачає такі права власності:

1. На володіння, тобто право виключного фізичного контро­лю над об'єктом права власності;

2. На користування — право особистого використання об'єкта права власності;

3. На розпорядження (управління) - право схвалювання власником рішення про те, хто і яким чином даний об'єкт власності може використовувати;

4. На дохід або від попереднього особистого використання об'єкта права власності, або від дозволу іншим особам користування ним;

5. На відчуження, споживання марнотратство, зміну або зни­щення об'єкта права власності;

6. На захист від експропріації об'єкта права власності;

7. На передання об'єкта права власності у тимчасове користу­вання або назавжди (спадщина);

8. На безстроковість, за яким об'єкт права власності належить власнику доти, доки він існує;

9. Заборони шкідливого використання об'єкта права власності;

10. Відповідальність, тобто можливість відчуження об'єкта права власності у разі потреби сплати боргу;

11. На відновлення порушених через певні причини прав су­б'єкта власності.

Суб'єкт власності вважається повноцінним (справжнім) власником, якщо він володіє всіма переліченими правами влас­ності, тобто володіє всім "пучком" прав власності.