18.3. Матеріальні та нематеріальні чинники економічного зрос­тання. Моделі економічного зростання

Чинник—це те, завдяки чому здійснюється економічне зро­стання. Виділяють матеріальні та нематеріальні чинники еко­номічного зростання. До матеріальних відносять капітал — К, природні ресурси — N та ресурс праця — L. До нематеріальних — рівень технології і організації суспільного виробництва, освітній рівень та стан здоров'я населення, науково-технічний прогрес тощо. Окрім того виділяють такі чинники, як рівень сукупного попиту на товари і послуги, суспільний розподіл і обмін продукту.

Є й інший розподіл чинників економічного зростання. Кількість і якість виробничих чинників (трудових, капітальних і природних ресурсів) та рівень технології і організації суспіль­ного виробництва називають чинниками пропозиції (з боку виробництва). Рівень сукупного попиту на товари і послуги та суспільний розподіл і обсяги продукту називають чинниками попиту.

Чинники пропозиції роблять зростання можливим, а чинни­ки попиту — реальним.

Найбільші можливості економічне зростання одержує при певній взаємодії усіх означених чинників, воно має місце тоді, коли цьому сприяють і чинники попиту і чинники пропозиції.

Поряд з чинниками економічного зростання є чимало чин­ників і причин, які гальмують економічний розвиток, спричиня­ючи його застій або спад. До таких чинників належать:

• неефективне застосування і комбінування чинників ви­робництва (трудових, капітальних, природних);

• розлад фінансово-кредитної системи і інфляція;

• циклічність економічного розвитку і неповна зайнятість;

• недосконалість законодавчої бази з економічних питань;

• надмірне виробниче споживання (зокрема, військові витрати);

• нестабільність політичної системи і соціальні конфлікти.

Ці чинники можуть зумовлювати довгострокову депресію

економіки або її падіння. Стан економіки, коли падіння ви­робництва супроводжується посиленням інфляції, називають стагфляцією. За умов стагфляції існують економічний спад чи депресія, зростання цін, зубожіння населення.

Механізм чинників економічного зростання досліджуєть­ся у моделях економічного зростання. До моделей зростання належать виробничі функції, які відображають взаємозв'язок обсягів національного продукту і чинників зростання та їх функ­ціональні залежності.

Зокрема функціональна залежність обсягу ВВП (Y) від капіта­лу (K), праці (L) і природних ресурсів (N) має такий вигляд:

Y=f(K,L,N)

У теорії виробничих функцій, як правило, припускається, що основними чинниками економічного зростання є праця і капітал. При цьому ВВП розглядається як функція спільної дії цих чинників. Обсяг капіталу обчислюється через вартість ка­пітальних благ ( основних виробничих фондів ), а обсяг праці — через суму загального фонду заробітної плати.

С еред багатьох виробничих функцій першою була вироб­нича функція Кобба - Дугласа, розроблена у 1928 р. за даними розвитку промисловості США за 1899 — 1922 рр. її вигляд:

А бо:

Де Y=ВВП;

К— обсяг капіталу (середньорічна вартість основних вироб­ничих фондів);

L — обсяг праці (річний фонд заробітної плати);

А — коефіцієнт масштабності, що визначає вплив інших чинників зростання (автономний фонд зростання);

α— коефіцієнт еластичності обсягу виробництва за капіта­лом;

β = 1 — α — коефіцієнт еластичності обсягу виробництва за працею (тобто α і β відображають зміну Y щодо змін K i L).

Було обчислено, що A — 1,01 (це значення відповідало се­редньорічним темпам зростання ВВП), α = 1 : 4, β — 3 : 4 (ці значення коефіцієнтів відображають частки капіталу і праці у національному доході). Якщо, наприклад, b — 3:4, це означає, що збільшення праці на 4 одиниці зумовить збільшення про­дукту на 3 одиниці.

Виробнича функція Кобба Дугласа має такі властивості:

1) при однаковому (у процентах) зростанні обох чинників (капіталу та праці) реальний продукт зростає на той самий про­ цент. Ця властивість дістала назву постійної віддачі за рахунок масштабу. Якщо капітал і праця зростають на 5 %, то й обсяг виробництва зростає на 5 %. Якщо А = 1, то

1,05=1 • (1,05^0,25 • 1,05^0,75);

2) при зростанні А на певну величину за умови незмінності величини капіталу та праці реальний продукт зростатиме на ту саму величину.

Якщо темп А дорівнює 4 %, то й темп Y становитиме 4 %:

1,04 =1,04 (1^0,25 • 1^0,75)

3) темп економічного зростання можна записати у вигляді

формули:

ty = a + αk+(1 -α) • l,

де, а -збільшення коефіцієнта А,%;

k — збільшення (зростання) капіталу К,%;

/ — зростання праці І,%.

Якщо прологарифмувати:

Звідси: Тоді:

lgY=ty; ty=a+α•k+(1- α)•l

lgA = а;

lgK=k;

lgL=l

Якщо a = 0,25; А- зросте на 2%, К- збільшиться на 8%, L —зросте на 4 %.

Тоді:

ty = 2 + 0,25 • 8 + 0,78 • 4 = 2 + 2 + 3 = 7%.

Отже, при таких змінах чинників виробництва обсяг дохо­ду зросте на 7 %.

На основі даної функції вчені розробили ряд моделей еко­номічного зростання. Серед них: моделі Хікса, Харрода, Домара, Харрода - Домара, Р.Солоу. (Детально моделі еконо­мічного зростання вивчатимуться в курсі "Макроекономіка". Див.: Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика.— К.: Таксон, 1996).

Тут лише звернемо увагу на те, що вони встановлюють залежність між обсягами доходу та обсягами споживання, за­ощадження, інвестицій (капіталовкладень). Зокрема модель Харрода - Домара висвітлює залежність економічного зрос­тання від частин заощадження у продукті (середньої схиль­ності до заощаджень) та внеску капіталу у збільшення про­дукту; модель Р. Солоу враховує вплив на економічне зрос­тання запасу капіталу, зростання населення та технологічний прогрес.