Тема 21

Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи

1. Економічна система капіталізму вільної конкуренції.

2. Економічна система монополістичного капіталізму.

3. Фінансово-монополістичний капітал. Фінансова олі­гархія.

4. Державно-монополістична стадія еволюції капіталі­стичної економічної системи.

21.1 Економічна система капіталізму вільної конкуренції

Об'єктивними умовами для виникнення капіталізму вільної конкуренції є розвиток простого товарного виробництва, то­вару і грошей та розвиток капіталістичного товарного виробниц­тва. Перетворення робочої сили на товар, поява таких категорій, як капітал і наймана праця, заробітна плата при цьому виступає як ціна або вартість товару робоча сила.

Таким чином, капіталізму як економічній системі притаманні такі риси:

1. вироблені продукти є товаром;

2. метою виробництва є створення додаткової вартості (прибутку);

3. визначальним є відносини між найманою працею і капіталом, що виступають у формі купівлі-продажу товару робоча сила.

Економічною основою капіталістичної системи є приватна власність на основні засоби виробництва (ресурси): капіталіста, підприємця - на ресурс капітал; робітника, працівника - на ре­сурс праця. Найповніше капіталістична система виявляється в конкуренції. Тому власне капіталізм розуміють як капіталізм вільної конкуренції. Про суть конкуренції йшлося вище, зок­рема в темі 8. Тут зупинимось лише на двох формах конкуренції: внутрігалузевій та міжгалузевій.

Внутрігалузева - це взаємодія капіталів у межах однієї га­лузі, міжгалузева - взаємодія капіталів різних галузей.

Внутрігалузева конкуренція приводить до завершення реаль­ного процесу формування суспільно необхідного робочого часу, суспільної або ринкової вартості. Тобто формується необхідний робочий час для виробництва товару. При цьому сума витрат по­стійного капіталу та змінного капіталу перетворюється на вит­рати виробництва (С + V), а додаткова вартість на перетворену форму - прибуток. Тоді вартість виробленого товару можна представити у вигляді суми витрат виробництва К = С + V та прибутку Р = М, отже:

W=К+Р.

Вартість і витрати виробництва якісно відмінні між собою: те, чого коштує товар капіталісту, називають витратами капі­талу, або собівартістю; те, чого товар дійсно коштує, називають витратами праці, або вартістю.

При цьому вартість включає перетворену форму додатко­вої продукції - прибуток як породження не змінного, а всього авансованого капіталу. Галузева конкуренція приводить до того, що не V породжує М, а С + V породжує М. Звідси і з'яв­ляється прибуток - як додаткова вартість, породжена всім аван­сованим капіталом М →Р.

Тоді й норма додаткової вартості перетворюється на норму прибутку:

М' = М:V • 100%→Р' = Р:С + V • 100% = М:С + V • 100%= =(М:V):(С:V+1) • 100% = М':(С:V+1) • 100%.

Величина норми прибутку визначається двома головними чинниками: нормою додаткової вартості і органічною будовою капіталу, тобто співвідношенням постійного та змінного капі­талів.

Норма прибутку виступає рушійною силою капіталістич­ного виробництва; виробляється лише те, що приносить нор­му прибутку. Ресурси за допомогою конкуренції рухаються з галузей із низькою нормою прибутку в галузі з високою нор­мою прибутку. У зв'язку з цим з'являється міжгалузева конку­ренція. Це —боротьба капіталістів-підприємців різних галузей за найвигідніше вкладання капіталу.

Галузі з високою органічною будовою забезпечують низь­ку норму прибутку, і для капіталістів немає стимулу вкладати додатковий капітал, тому виробництво такої продукції скоро­чується. Це може зумовити перевищення попиту над пропози­цією, що призведе до зростання ціни продукції понад її вартість, норма прибутку зросте за рахунок зростання прибутку, з'яв­ляться стимули для вкладання додаткового капіталу в цю га­лузь.

У галузях із низькою органічною будовою норма прибутку спочатку значно висока, що спричинить прилив у галузь до­даткових капіталів. Як тільки пропозиція перевищить попит, ціна впаде нижче за вартість, прибутки знизяться, норма при­бутку впаде. З'явиться необхідність скоротити виробництво.

М іжгалузева конкуренція приводить до вирівнювання га­лузевих норм прибутку - створення єдиної, середньої норми прибутку, яка є відношенням сукупного прибутку в суспільстві до всього авансованого суспільного капіталу:

Тоді вартість товару перетворюється на ціну виробництва:

W = (С + V) + М →(С + V)+ .

Тобто, ціною виробництва виступає сума витрат виробниц­тва і середнього прибутку на вкладений капітал.

Ціна виробництва збігається з вартістю в галузях із серед­ньою органічною будовою капіталу. В інших галузях ціна ви­робництва може відхилятись від вартості.

Таким чином закон вартості перетворюється на закон цін ви­робництва.

Середня норма прибутку має тенденцію до зниження, оскільки має тенденцію до зростання органічна будова капіталу: С: V. Однак виробники (капіталісти-підприємці) можуть вживати заходи з ут­римання норми прибутку на високому рівні:

• підвищувати норму додаткової вартості: М : V (насам­перед, підвищувати продуктивність праці, а також вдаватися до подовження робочого дня);

• економія витрат на постійному та змінному капіталі — зменшувати витрати на охорону праці, а також не виплачувати повною мірою заробітну плату.

Такі заходи ведуть до загострення відносин між роботодавцями-капіталістами та працівниками найманої праці. Унаслі­док цього з'являться профспілки — об'єднання працівників найманої праці, які добиваються поліпшення умов продажу робочої сили і, насамперед, зростання заробітної плати.

У цілому ж системі вільного підприємництва властиві такі риси, як:

• приватна власність;

• система вільного (ринкового, під впливом лише попи­ту та пропозиції) ціноутворення;

• конкуренція.

Приватна власність дає змогу розпоряджатися ресурсами на свій розсуд, вільно, без втручання та обмежень зі сторони.

Вільне ціноутворення - автоматично (через ціни) вирішу­вати питання: "Що", "Як" і "Хто"?

Зростання ціни через перевищення попиту над пропози­цією спонукає виробників виробляти більше даного товару якщо його не вистачає. Зниження ціни внаслідок скорочення попиту змушує виробників скоротити обсяг виробництва то­вару, якщо його спочатку виробляється багато.

Вільне ціноутворення примушує зменшувати витрати ка­піталу, щоб одержати вищу норму прибутку. Вільне ціноут­ворення встановлює той факт, що споживачем продукту в цій системі є особа, яка має його придбати, тобто має купівельну здатність - гроші.

Конкуренція між продавцями змушує їх знижувати ви­трати, а завдяки цьому й знижувати ціни, без чого їм неможливо реалізувати свої товари і послуги, а отже, одержувати при­бутки.

Конкуренція між споживачами може також при нести продав­цям більше прибутку, бо вона, як правило, веде до зростання ціни (продаж на біржі, аукціоні тощо).

Спільне бажання отримати максимальний прибуток є ос­новним економічним стимулом ринкової системи вільної кон­куренції. Це бажання інколи називають економічним егоїзмом. Прибуток як наслідок вільної конкуренції:

- спонукає продавати не лише продукти, а й ресурси;

— впливає на розподіл робочої сили між підприємствами різних галузей;

— визначає спосіб використання капіталу;

- змушує підприємців ризикувати своїм капіталом, є сти­мулом підвищення якості продукції, зниження собівартості продукції.

Капіталізм вільної конкуренції має свої особливості в різних галузях народного господарства, а особливо в торгівлі, банківській справі та сільському господарстві, про що певною мірою йшлося в раніше розглянутих темах. Тут лише підкрес­лимо, що додаткова вартість набувала в цих галузях своїх, спе­цифічних форм: торгового прибутку — в торгівлі, позичкового процента — в банківській сфері, земельної ренти — в сільському господарстві.