Тема 14

Підприємництво в аграрній сфері

1. Суть та особливості аграрного виробництва.

2. Відносини власності в сільському господарстві.

3. Форми господарювання в сільському господарстві та їх реформування в Україні.

4. Рентні відносини.

14.5. Ціноутворення в А ПК.

14. б. Державна підтримка сільського господарства.

14.1. Суть та особливості аграрного виробництва

Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці сус­пільства. Від його розвитку залежать нормальне функціону­вання всього господарства країни й добробут людей.

Аграрний сектор пов'язаний із господарюванням на землі, вирощуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції. У сільському господарстві встановлюються специфічні аграрні відносини. Це відносини, які виникають з приводу, по-перше, привласнення й використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва; по-друге, виробництва, розподілу, обміну і споживання сільськогосподарської про­дукції та послуг.

Суб'єктами економічних відносин в аграрному секторі ви­ступають:

а) суспільство у цілому в особі держави;

б) виробничі колективи, представлені сільськогосподарсь­кими підприємствами (кооперативами, селянськими спілками, фермерськими господарствами, підрядними та орендними формуваннями, колгоспами та держгоспами);

в) індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції (фермери, сімейно-індивідуальні господарства, колгосп­ники, робітники держгоспів, службовці і т.д.).

Аграрні відносини є складовою загальної системи економіч­них відносин суспільства. Найбільш чітко цей зв'язок виявляється в розвитку агропромислового комплексу (АПК) на базі агропро­мислової інтеграції.

АПК складається з таких сфер:

1. галузі промисловості, які постачають сільському господар­ству знаряддя праці (засоби виробництва);

1. власне галузі сільського господарства;

2. галузі, які перероблюють сільськогосподарську продук­цію;

3. галузі, що обслуговують сільське господарство,— виробнича та соціальна інфраструктури.

В Україні у першій сфері виробляється близько 15 %, у другій сфері - 46 %, в обслуговуючих та переробних галузях (третя і четверта сфери) — 39 % валового продукту АПК.

Особливості аграрних відносин такі:

1. Земля виступає головним об'єктом виробничих відносин і основним засобом виробництва. Одночасно вона є предме­том праці і засобом праці.

2. Сезонність сільгоспвиробництва. Робочий період має відносно короткий час - осінь, весна, літо (часи пік).

3. Переплетіння економічних і природних процесів відтво­рення. Кінцевий результат залежить не лише від людини, а й від природи.

4. Складність та різноманітність економічних зв'язків, пород­жених входженням сільського господарства в АПК та народне гос­подарство в цілому, а також переплетінням різноманітних форм класності.

14.2. Відносини власності в сільському господарстві

Центральне місце у відносинах власності в сільському господарстві посідає власність на землю. Проблема відносин власності на землю є однією з важливих складових системи соціальної справедливості в суспільстві, тому що земля — не є продуктом праці, даром природи, і тому доступ до користування її благами і повинні мати всі люди однаковою мірою. Від того, чи буде зем­ця приватною, колективною, чи загальнодержавною, залежати­ме, з одного боку, хто володітиме, користуватиметься й розпо­ряджатиметься нею і продуктами її функціонування; тобто залежатиме, як дотримуватиметься принцип соціальної справедливості, закладений природою. З іншого боку, форми класності на землю визначають і форми власності між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання сільсько­господарських продуктів.

Історично ці відносини складалися по-різному в різні епохи: общинне володіння землею у первіснообщинному ладі, приватне володіння у рабовласницькому та феодальному ладі, спроби націо­налізації землі на початку соціалізму, і реалізації її в СРСР та інших постсоціалістичних країнах, перехід до приватної власності на землю в цих країнах після краху соціалізму - все це свідчить про надзвичайну складність проблеми соціальної справедливості у відно­синах між людьми щодо землі.

Утвердження приватної власності на землю розкололо суспільство на тих, хто її має, і тих, хто позбавлений цієї власності. Одночасно вона персоніфікує реального власника, господаря землі. Націоналізація землі, проголошення її всенародною власністю і передача у довічне користування селянам (колгос­пам, радгоспам та іншим сільгосппідприємствам) у колиш­ньому СРСР зробили землю нічийною, безпосередній праців­ник на землі матеріально не був зацікавлений в кращому гос­подарюванні на ній, тому, що реальним власником продукту "земля" була держава в особі її бюрократичного апарату (міністерства, відомства, райони тощо). Це певною мірою послабило стимул до праці, що зумовило низькі темпи зростання ефективності аграрного сектору. Принцип соціальної справед­ливості так і не був реалізований. Навпаки, найбільш занедба­не в цілому сільське господарство було у Радянському Союзі. Спроби КПРС розв'язати продовольчу проблему так і не дали позитивних результатів: радянські люди споживали продоволь­ство основних видів значно менше, ніж у цивілізованих розви­нутих країнах.

У даний час в Україні згідно з Указом Президента України " Про прискорення реформування аграрних відносин" від 2 груд­ня 1999 р. здійснюється процес суттєвих змін у відносинах влас­ності на селі. Широкого розмаху набуває створення приватних орендно-пайових господарств на основі передачі частини сільсько­господарських земель у приватну власність сільських жителів. Одержавши земельний пай у свою власність, селянин має право розпорядитись ним на свій розсуд:

• самому працювати на виділеній ділянці;

• передати її іншими господарям на умовах оренди й одер­жувати відповідні дивіденди — орендну плату;

— залишити пай у реформованому господарстві з правом також одержання певного доходу (орендної плати).

Паралельно вирішується гостра проблема — перетворення землі у товар. З часом, коли ринок землі набуде цивілізованого характеру, власник паю може його продати за вигідною йому ціною.

Згідно з Указом Президента України "Про заходи щодо за­безпечення майнових прав селян у процесі реформування аг­рарного сектору економіки" від 29 січня 2001 р. після розпаюван­ня землі, видачі земельних сертифікатів і передачі земельних паїв в оренду новим приватним агроструктурам, буде здійснене і роз­паювання майна колишніх колективних сільськогосподарсь­ких підприємств (КСП) між селянами з видачею майнових сер­тифікатів, і подальшою передачею їх в оренду за відповідну орен­дну плату. На основі майнових паїв братимуть в оренду цілісні майнові комплекси з виплатою орендної плати залежно від вар­тості майнового паю.

Таким чином, на селі поступово з'явиться реальний госпо­дар землі, приватний власник, який буде зацікавлений у най­ефективнішому її використанні.