Тема 17

Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження

1. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі.

2. Розподіл національного доходу та формування доходів населення.

3. Диференціація доходів населення. Проблема бідних та ба­гатих.

4. Перерозподіл національного доходу та роль у ньому дер­жавного бюджету.

5. Споживання і заощадження. Потреба у споживанні і за­ощадженні.

3. Державне регулювання розподілу доходів.

4. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення.

17.1. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі

Як відомо, процес відтворення включає в себе виробництво, розподіл, обмін та споживання. Дана тема присвячена другій фазі — розподілу.

Створений у виробництві продукт розподіляється. Розподіл можна визначити як процес визначення частки виробленого продукту для окремих суб'єктів економічної системи чи вироб­ничих потреб.

Розподіл здійснюється, в основному, через ринок ресурсів, товарів і послуг. Ринок ресурсів розподіляє доходи на чинники виробництва, а також засоби виробництва як частину вироб­леної продукції.

Споживчий ринок розподіляє предмети особистого спожи­вання, визначаючи і частку виробників (фірм) у доходах.

Розподіл здійснюється, насамперед, на ґрунті відносин власності — за власністю на виробничі ресурси.

Розрізняють економічну і соціальну функції розподілу. Економічна функція виявляється у впливі розподілу На націо­нальну економіку через систему потреб, інтересів та стимулів. Соціальна функція розподілу спрямована на задоволення і розвиток соціальних потреб.

У політичній економії виділяють такі концепції розподілу:

• концепція розподілу класичної школи (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Мілль);

• марксистська концепція;

—маржиналістська концепція (Див.: Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки. -- С.224 — 225).

Сучасна теорія розподілу включає аналіз розподілу так зва­них соціальних доходів, тобто доходів, наданих економічним суб'єктам незалежно від їхнього внеску у створення валового на­ціонального продукту. Держава через податкову систему вилучає частину винагород за використання ресурсів у державний бюд­жет, а потім розподіляє ці ресурси через витрати на соціальні по­треби.

Класифікація доходів відбувається за різними критеріями:

• за суб'єктами привласнення: доходи домашніх госпо­дарств; доходи фірм; доходи держави; доходи нації;

• за величиною одержаного доходу: номінальний доходу, чистий доход і реальний доход;

• доходи підприємства: валовий доход, середній доход, гра­ничний доход;

— за чинниками: заробітна плата, рента, прибуток і процент. У цілому розподіл поряд із виробництвом поєднує виробництво із споживанням.

17.2. Розподіл національного доходу та формування доходів населення

Як відомо, сукупний суспільний продукт за вирахуванням матеріальних витрат (проміжний продукт) становить націо­нальний доход. Національний доход створюється в формі не­обхідного продукту та додаткового продукту. У результаті роз­поділу і перерозподілу національний доход використовується на споживання і нагромадження.

У цілому, завдяки розподілу національного доходу за­безпечується існування та розвиток суспільства. Пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті і сімейні доходи, зумовлюючи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп. Від пропорцій розподілу національного доходу залежать і тем­пи економічного розвитку країни.

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу поділу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва — власниками чинників виробництва ( капіталу, праці, землі, інтелекту).

Створений національний доход: v + m розподіляється на v — заробітну плату і m — додаткову вартість. Додаткова ж вартість поділяється на прибуток, позичковий процент, ренту і дивіденди.

Потім національний доход перерозподіляється. У резуль­таті перерозподілу одержують доходи не лише власники ре­сурсів, а й суб'єкти нематеріального виробництва.

Завдяки перерозподілу формуються вторинні, або похідні доходи. Механізм перерозподілу національного доходу вклю­чає в себе: державний бюджет, ціноутворення, кредитні відно­сини, державні позики та ін. Саме в результаті перерозподілу формуються фонди споживання і нагромадження.

Фонд споживання включає в себе:

• особисте споживання населення;

• матеріальні витрати в закладах, що обслуговують населення;

• матеріальні витрати в закладах науки, культури, освіти та ін. У результаті перерозподілу формуються доходи домогосподарств. які є основою особистого споживання населення.

Доходи населення поділяють на економічні та соціальні. Економічні - такі, які отримуються на основі права власності на певний чинник виробництва: робочу силу, засоби виробництва, землю, грошовий капітал, інтелект. Ці доходи виступають як форма реалізації права власності на капітал для своїх влас­ників. Згідно з теорією Ж. Б. Сея - трьох чинників виробниц­тва - (праця, земля, капітал), кожному з названих чинників відповідає своя форма доходу: праці - заробітна плата, капіталу прибуток, землі — рента.

Соціальні доходи - такі, що надходять від держави через суспільні фонди споживання, трансфертні платежі тощо, незалежно від трудового внеску або участі у підприємницькій діяльності. Джерелами таких доходів можуть бути: компенсації по безробіттю, виплати по соціальному страхуванню, допомоги малозабезпеченим, багатодітним, пенсії тощо.

Також доходи поділяють на: трудові - одержані від участі в 11 рипі та підприємницькій діяльності; нетрудові - які не зале­жить під трудових зусиль (дивіденди, проценти, доходи від влас­ності та ін.).

Н Україні існують такі доходи і заробітна плата, доходи від підприємництва, суспільні фонди споживання, доходи від особистого підсібного господарства, доходи від індивідуальної тру­дової діяльності тощо.

Про заробітну плату та доходи від підприємництва йшлося в попередніх темах. Зупинимось тут лише на суспільних фон­дах споживання. Ця форма розподілу зумовлена, по-перше, не­обхідністю соціального захисту населення, особливо малоза­безпечених верств, по-друге, необхідністю задоволення тих потреб, які суспільство розглядає як найбільш суспільно зна­чимі й тому прагне забезпечити відносно однаковий доступ до них усіх його членів. Це - освіта, охорона здоров'я, культура тощо. Суспільні фонди споживання за своїм функціональним призначенням поділяють на дві групи: а) фонди суспільного задоволення потреб (безоплатні послуги); б) фонди непраце­здатних.

До першої групи відносять: освіту, службу охорони здоро­в'я, житлово-комунальне господарство, культурно-освітні заклади. Завдяки їм передбачається створення приблизно рівних умов для всіх членів суспільства в задоволенні особли­во значущих потреб. їх задоволення не ставиться в залежність від рівня оплати праці й має не адресний, а, як правило, ко­лективний характер.

Друга група - фонди непрацездатних - це пенсійне забез­печення, допомога тимчасово непрацюючим, допомога безро­бітним, допомога на дітей, інвалідам, малозабезпеченим. Ці фонди розподіляються в грошовій формі, значною мірою зале­жать від трудового внеску громадян (трудовий стаж та зарплата при нарахуванні пенсій) і переходять в особисту власність.

У розвинутих країнах Заходу суспільні фонди споживання існують у вигляді таких блоків, як: а) соціальне страхування; б) державна допомога; в) система "універсального" забезпечен­ня. Вони функціонують, головним чином, за рахунок різного роду податків і виплат із заробітної плати (самі робітники через податки сплачують певну частину страхових внесків). Частину цих коштів вносять підприємці, включаючи їх до витрат вироб­ництва.

За системою соціального страхування страхові внески обов'язково утримуються із заробітної плати працівників. Соціальне страхування передбачає: а) виплату пенсій за віком та інвалідністю; б) допомогу в разі безробіття, хвороби, тру­дового каліцтва й професійного захворювання; в) надання медичних послуг (так звана страхова медицина).

Державна допомога надається малозабезпеченим сім'ям або одиноким громадянам, якщо рівень доходів сім'ї тих, хто звер­гається за допомогою, не перевищує певної суми.

«Універсальна» система соціального забезпечення (найпоширеніша в Швеції, Фінляндії, Норвегії, Канаді, Ісландії) передбачає, наприклад, право на пенсію всіх громадян, які досягли пенсійного віку, стали інвалідами або такі, які втра­тили годувальника. Пенсії виплачують в однаково для всіх твердо фіксованих розмірах. Кошти для цих виплат одержуються в результаті стягнення спеціального податку з усіх гро­мадян з 16 — 18 років до пенсійного віку.

Доходи населення також поділяють на грошові, натуральні і а сукупні. Грошові — у формі грошей, натуральні — у вигляді продуктів, сукупні - в грошовій та натуральній, а також у вигляді пільг із суспільних фондів.

Також розрізняють номінальні і реальні доходи. Номі­нальні — вся сума доходів у грошовій формі, одержаних з різних джерел. Реальні — кількість матеріальних і духовних благ та по­слуг, яку реально можна придбати за отримані грошові доходи. Розміри (рівень) реальних доходів населення залежать від рівня оплати праці, роздрібних цін на товари народного споживан­ня (і тарифів на послуги, насичення ними ринку, можливості їх придбати, а також від податків і обов'язкових платежів.