5.1.6. Проектування процесу виробництва продукції чи надання послуг

Коли виріб спроектований, необхідно визначити етапи про- цесу виробництва цього виробу, загальну тривалість його виготовлення. Різні варіанти технологічного процесу впливають на середній час виро- бництва, трудомісткість виготовлення виробів, вантажопотоки на підп- риємстві, використання виробничих потужностей.

Найбільший ефект буде досягнутий, якщо будуть розроблені ком- плексні технологічні процеси, що охоплюють, крім основних виробни- чих операцій, транспортні, контрольні та інші допоміжні процеси. У та- кому випадку, уже до початку виробничого процесу за технологічною документацією можна визначити довжину і напрямок транспортних шляхів між технологічними операціями, тривалість транспортних опе- рацій, спосіб їхнього виконання, частку ручних і механізованих робіт, їхню трудомісткість. Актуальність такого підходу диктується тим, що на підприємствах і в будівництві, як правило, обсяг допоміжних операцій найчастіше перевищує обсяг основних.

Як і при проектуванні виробу, розробник процесу (технологічна служ- ба підприємства) повинен розглянути відносну значимість наступних кри-

теріїв проектування процесу виробництва: виробнича потужність; еконо- мічна ефективність; гнучкість; продуктивність; тривалість; надійність; ремонтопридатність; стандартизація і сталість результатів; безпека, проми- слова санітарія та гігієна; задоволення життєвих потреб працівників.

Щоб забезпечити потрібні характеристики процесу, проектувальник повинен зробити вибір з декількох варіантів у наступних галузях:

• тип переробної системи (проектна система, дрібносерійне вироб- ництво, безупинний процес, комбінація перерахованих варіантів);

• власне виробництво чи придбання деяких комплектуючих виробів;

• виконання деяких завдань власними засобами або передача їх субпідрядникам;

• способи переробки (наприклад, фарбування виробів можна вести розпиленням, кистю, валиком, зануренням);

• ступінь механізації та автоматизації;

• рівень допоміжних робіт;

• ступінь спеціалізації праці робітників.

Спеціалізація (поділ) праці є найважливішим чинником підвищення

продуктивності праці виробничих працівників і робітників. Переваги

спеціалізації полягають у тому, що вона дозволяє скоротити обсяг підго-

товки працівників, підвищити рівень професійного уміння на кожному

спеціалізованому робочому місці, відокремити від виробничих завдань

ті, котрі не вимагають кваліфікованої праці, а можуть бути виконані не- кваліфікованими робітниками, що одержують меншу зарплату. При

цьому значною мірою зростає можливість використання спеціалізовано- го устаткування.

У той же час спеціалізація має ряд недоліків. Головні з цих недоліків наступні:

• зменшення гнучкості при зміні виробничих завдань;

• зниження почуття задоволеності робітників своєю працею;

• наростання стомлюваності при монотонній праці;

• зростання кількості прогулів.

Тому дуже важливою є роль керівника на етапі визначення змісту

робіт, який разом з технологічною службою, а можливо і з психологом,

повинен всебічно розглянути дану проблему, фактори, з нею пов’язані, щоб знайти оптимальний рівень спеціалізації праці.

При проектуванні виробничого процесу основна увага зосереджуєть- ся на окремих процесах, через які проходять комплектуючі матеріали і складальні вузли під час виготовлення. Найбільш широко при плану- ванні процесів застосовуються наступні інструменти: операційні марш- рутні карти, схеми технологічного процесу, складальні схеми і креслен- ня. Це дуже зручні інструменти як для використання в стійкому режимі виробництва, так і при діагностиці відхилень. Власне кажучи, перший звичайний етап у ході створення будь-якої виробничої системи почина- ється зі складання карт потоків і операцій з використанням одного чи декількох з перерахованих вище інструментів. Вони являють собою ніби

«організаційну структуру» виробничої системи.

Складальне креслення — це докладне зображення всіх окремих ком- понентів продукції.

У складальній схемі використовується інформація, представлена в складальному кресленні, і крім того вказується, яким способом і в якому порядку окремі компоненти продукції повинні з’єднуватися в процесі складання. Часто в схемі наводяться зведення про структуру загального

виробничого потоку.

В операційних маршрутних картах, як випливає з їхньої назви, вка-

зуються маршрути руху заготовок за операціями технологічного процесу.

У схемах технологічного процесу за кордоном, як правило, викорис-

товуються стандартні символи, за допомогою яких наочно відображається

усе, що відбувається з продукцією в міру послідовного виготовлення на

відповідному виробничому обладнанні. Можуть застосовуватися й інші

умовні позначки різних процесів, але в такому випадку їх потрібно роз-

шифрувати на самій схемі.

Розробка схеми технологічного процесу дозволяє скоротити простої

та час зберігання, що покращує організацію виробництва і робить його

більш рівномірним.

Після розробки технологічного процесу в цілому починається прое-

ктування окремих його етапів. Раніше ми ознайомилися з терміном

процес, що представляється як набір завдань, у результаті виконання

яких «вхід» перетвориться в корисний «вихід» продукції. При більш до-

кладному розгляді процес поділяють на три складові: набір завдань; по-

токи матеріалів та інформації, що поєднують ці завдання; зберігання ма-

теріалів та інформації [83].

1. Завдання. У результаті виконання кожного виробничого завдання

відбувається, у більшій чи меншій мірі, перетворення «входу» у бажа-

ний «вихід».

2. Потік. Будь-який технологічний процес містить у собі потік мате-

ріалів та інформації. Потік матеріалів являє собою переміщення виробу, що виготовляється, від завдання до завдання. Потік інформації дозволяє

визначити, яка частина перетворення виконана в ході попереднього за- вдання і що конкретно залишилося зробити в процесі виконання поточ- ного завдання.

3. Зберігання. Якщо деталь не знаходиться в процесі виконання якої- небудь операції, переміщення до наступної операції, значить вона зна- ходиться в стані зберігання (пролежування). Предмети праці, що пере- бувають на етапі зберігання, називають також заділами, що знаходяться в очікуванні, тобто у стані спокою.

В міру проходження виробу за циклом свого життя, процес, за допо- могою якого зроблено даний виріб, теж повинен розвиватися цілком пе- редбачуваним чином з метою підтримки конкурентоспроможності. Як-

що життєвий цикл процесу буде розвиватись не одночасно з життєвим циклом виробу, то конкурентоспроможність організації буде серйозно підірвано.

На початковій стадії життєвого циклу виробу обсяги його продажів досить низькі. Конструкція виробу може бути ще не цілком стабільною, а конкурентоспроможність базується на його відмінних ознаках, а не на

ціні. На цій стадії процес виробництва повинен бути досить гнучким,

щоб його можна було швидко змінити та удосконалити у відповідності з

попитом і змінами в конструкції виробу. Здатність підприємства вигото-

вляти продукцію у великих кількостях і з високою економічною ефекти-

вністю є головним завдання на цьому етапі. Виробничий процес у цей

час, як правило, є досить трудомістким, не в достатній мірі автоматизо-

ваним.

В процесі вдосконалення продукту його конструкція все більше буде

стандартизуватись, а обсяги збуту зростати. Основним фактором конку-

рентоспроможності стане ціна. Процес виробництва стане високомеха-

нізованим і набуде ознак масового виробництва.