4. Організація обслуговуючих підрозділів підприємства

Сучасні машинобудівні підприємства оснащуються дорогим і різноманітним обладнанням, автоматизованими системами, роботизо- ваними комплексами і гнучкими виробничими системами. Для безпе- ребійної роботи обладнання із заданими точністними характеристиками необхідне проведення його систематичного технічного обслуговування (ТО), виконання ремонтних робіт та заходів з технічної діагностики. На їх виконання витрачаються суттєві трудові та матеріальні ресурси. Річні витрати на ремонт і техобслуговування на машинобудівних підприємс- твах складають 10-25% його первісної вартості, їх питома вага у варто- сті продукції досягає 6-8%. На ремонтних роботах у національній еко- номіці зайнята значна кількість металорізальних верстатів. Простої обладнання та зниження його характеристик порушують комплектність та безперервність процесу виробництва, призводять до погіршення яко- сті продукції та економічних показників діяльності. Головним завдан- ням раціональної організації ремонтного господарства є забезпечення безперебійної експлуатації обладнання із заданими точністними харак- теристиками та експлуатаційними показниками у виконанні завдань.

Організаційна та виробнича структура ремонтних служб залежить від ряду факторів — типів і обсягів виробництва, його технічних харак- теристик, розвитку кооперування при проведенні ремонтних робіт тощо.

До складу ремонтного господарства великого підприємства входять:

• ремонтно-будівельний цех, який виконує ремонт будинків і споруд;

• електроремонтний цех (або майстерня), який виконує ремонт

електрообладнання і підпорядкований головному енергетику;

• ремонтно-механічний цех (РМЦ), який виконує ремонт техноло-

гічного і інших видів обладнання та виготовляє змінні частини і підпо-

рядкований головному механіку.

Ремонтна база головного механіка, окрім РМЦ, включає змащуваль- не і емульсійне господарство, склади обладнання і запасних частин. У великих цехах є також ремонтні бази або майстерні, підпорядковані ме- ханіку цеху.

На ремонтну службу підприємства покладені наступні функції: па- спортизація та атестація обладнання, розробка технологічних процесів

ремонту та їх оснащення, планування та виконання робіт з технічного

обслуговування та ремонту обладнання, модернізація обладнання, удо-

сконалення організації праці працівників, зайнятих в цій службі.

В складі ремонтної служби значне місце займає ремонтно-механіч-

ний цех. До його складу, як правило, входять основні та допоміжні від-

діли (дільниці), а також службово-побутові приміщення.

Виробнича структура РМЦ обумовлена цілим рядом факторів і насам-

перед, типом виробництва та масштабом випуску продукції підприємст-

вом, складом та кількістю обладнання основних цехів, умовами кооперу-

вання та постачання, конкретними умовами організації та управління.

Очолює роботу РМЦ начальник цеху, котрий знаходиться у безпо-

середньому підпорядкуванні у головного механіка підприємства. Виро- бничими відділами (дільницями) керують майстри. До складу РМЦ та-

кож відносяться цехові технологічні бюро, бюро праці та заробітної плати і деякі інші підрозділи.

РМЦ організовує свою виробничо-господарську діяльність, яка є скла- довою частиною системи більш високого рангу — ремонтної служби, ро- боту якої очолює відділ головного механіка (ВГМ). На великих підприємс- твах ВГМ складається з конструкторсько-технологічного, планово-еконо- мічного, планово-виробничого бюро та планово-попереджувального бюро.

Раціональна організація виготовлення оснастки та інструменту для підприємства теж має велике значення. Інструментальне господарст- во — це сукупність загальновиробничих i цехових пiдроздiлiв, якi ви- конують функції своєчасного i комплектного обслуговування виробни-

цтва всіма видами технологічної оснастки.

До інструментального господарства відносяться: інструментальні

цехи, центральний інструментальний склад (ЦIС), база відновлення ін-

струменту, цехові iнструментально-роздаточнi кладовi (IРК), заточувальні

відділи в цехах, ремонтні відділи (бази, дільниці) в цехах. Керівництво

інструментальним господарством здійснює начальник інструменталь-

ного відділу або головний технолог.

Основні завдання інструментального господарства: визначення по-

треби підприємства в оснастці; планування придбання або виготовлен-

ня оснастки; забезпечення оснасткою виробництва; організація експлу-

атації оснастки та технічний нагляд за її експлуатацією; організація

обліку та зберігання оснастки.

В інструментальних цехах виготовляють i відновлюють нестандар- тизовану оснастку. ЦIС здійснює прийомку оснастки, зберігання, облік запасу i руху оснастки, видає її цеховим IРК. Інструментальний відділ виконує планово-диспетчерськi функції забезпечення підприємства оснасткою, виготовлення її в інструментальних цехах, здійснює техніч- ний нагляд за експлуатацією оснастки. IРК забезпечує оснасткою робо- чі місця, організовує її зберігання, облік, збір i передачу до ЦIС зноше- ної оснастки, збір i передачу в ремонт оснастки i для заточування різального інструменту, видає оснастку на робочі місця і забезпечує її повернення.

Сучасне машинобудівне виробництво пов’язане з використанням у великих обсягах електроенергії, палива та інших енергоносіїв (пари, стисненого повітря, гарячої води).

Основними завданнями енергетичного господарства є: забезпе- чення безперебійного постачання виробництву різних видів енергії; ефективне використання та економічне витрачання в процесі виробниц- тва палива та енергії; зростання енергоозброєності праці; раціональна експлуатація енергетичного обладнання, його ремонт та обслуговування.

Енергетичне господарство підприємства ділиться на дві частини −

загальнозаводську та цехову. До загальнозаводської відносяться гене-

ратори, перетворювачі та загальнозаводські мережі, які об’єднуються в ряд спеціальних цехів −електросиловий, теплосиловий, газовий, слабо- точний та електромеханічний. Склад цехів залежить від енергомісткості підприємства і зв’язків заводу з зовнішніми електросистемами.

Енергетичне господарство на великих і середніх машинобудівних підприємствах очолює відділ головного енергетика; на невеликих підп- риємствах все енергогосподарство може бути об’єднано в 1−2 цехи в службі головного механіка.

Цехову частину енергогосподарства складають первинні енерго- приймачі (печі, верстати, підйомно-транспортне обладнання), цехові

перетворюючі пристрої, внутрішньоцехові розподільчі мережі.

Машинобудівне виробництво пов’язане з переміщенням великих

обсягів матеріалів, напівфабрикатів, оснащення, відходів виробництва

та інших вантажів. Необхідна координація транспортних процесів з те-

хнологічними, забезпечення перевезень з внутрішньозаводського, зов-

нішнього кооперування, постачання сировини, матеріалів, збут готової

продукції. Для цього створюється транспортне господарство.

Розрізняють транспорт: зовнішній, міжцеховий і внутрішньоцеховий.

Останній поділяється на загальноцеховий та міжопераційний.

Основні завдання внутрішньозаводського транспортного господарства:

• своєчасне забезпечення виробництва всіма видами транспортних

засобів і послуг;

• раціональна організація експлуатації транспортних засобів і під- йомно-транспортних механізмів при мінімальних витратах;

• розвиток технічної бази і механізації всіх трудомістких транспо- ртних процесів.

Транспортне господарство промислових підприємств створюється для переміщення основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів,

готової продукції, обладнання, оснащення та інших вантажів між цеха-

ми, дільницями, місцями і операціями технологічного процесу.

За способом дії транспортні засоби поділяються на засоби перервної

(циклічної) і неперервної дії, за напрямком переміщуваних вантажів —

на горизонтальні (транспортери, рольганги), вертикальні (підйомники,

ліфти), горизонтально-вертикальні (автонавантажувачі, кран-балки,

мостові крани), похилі (канатні і монорельсові дороги).

Засоби неперервного транспорту і стаціонарне підйомно-транспортне

обладнання, а також служби, які організовують їх експлуатацію, утво-

рюють транспортне господарство цехів. До складу загальнозаводсько-

го транспортного господарства можуть входити декілька цехів. Тоді ор-

ганізовується транспортно-технічний відділ. На середніх заводах є єдині транспортні цехи. На невеликих підприємствах — об’єднані тра-

нспортні господарства.

Раціональна організація перевезень базується на основі вивчення ван-

тажообігу і вантажопотоків в масштабі підприємства і його окремих цехів

та складів. Під вантажообігом розуміється загальна кількість вантажів,

які переміщуються за одиницю часу (протягом зміни, доби, місяця, року).

Вантажним потоком називається обсяг вантажів, що переміщу-

ються за одиницю часу між двома пунктами. Вантажообіг — сума

окремих вантажопотоків. Перевезення основних матеріалів складає 70-

95% від вантажообігу.

Завдання складського господарства підприємства полягають в

прийомі, зберіганні, обліку матеріалів і регулюванні їх запасу, підгото- вці готової продукції до відправки споживачу. Важливу роль в органі-

зації роботи складів грає підготовка матеріалів до видачі у виробницт- во, організація заготівельних відділів в складському господарстві.

На складах виконується великий обсяг завантажувально-розванта- жувальних робіт, переміщення матеріалів. Тому основним напрямком в розвитку складського господарства є: комплексна механізація та авто- матизація робіт, спрямована на підвищення продуктивності праці та лі- квідацію важких ручних операцій; покращання використання складсь- ких приміщень; організація матеріально-технічного забезпечення на основі оптової торгівлі; впровадження систем матеріально-технічного забезпечення типу «точно вчасно» («джит» — США, «Канбан» — Япо- нія), які значно скорочують обсяги складських запасів.

За функціональним призначенням склади розділяються на заводські та цехові. Так, серед складів машинобудівного підприємства можуть бути центральний матеріальний склад (головний магазин), склад мета- лів (або склади за видами металів), склад виробів суміжних вироб- ництв, склад запасних частин та обладнання, склад шихти та формово- чних матеріалів.

Обладнання та оснащення складів залежать від ряду факторів. Головні

з них — вантажообіг, термін зберігання, форма та габарити виробів, вимо-

ги до умов зберігання, вид тари, обсяг і частота поставок та відправлень.

В залежності від цих факторів матеріали та готові вироби можуть

зберігатися на спеціально обладнаних відкритих площадках, під наві-

сами, в опалювальних та неопалювальних приміщеннях.

Для механізації завантажувально-розвантажувальних робіт та всере-

дині складських приміщень використовують різні пристрої та машини:

кран-штабелери, кран-балки та мостові крани, електрокари та різні за-

соби безперервного транспорту.