4. Види систем оперативного управління виробництвом

Кожну систему оперативного управління виробництвом оцінюють передусім тим, наскільки її застосування сприяє встановлен- ню та підтриманню чіткого ритму в роботі підприємства. Ритмічність має узгоджуватись з максимально можливою неперервністю виробни- чих процесів. Окрім того, вибір тієї чи іншої системи оперативного управління виробництвом повинен забезпечити рівномірне завантажен- ня технологічного обладнання та виробничих площ. Виконання цих вимог має надзвичайно велике значення у сучасних умовах господарю- вання при обмеженості обігових коштів, коли перед підприємствами стоїть завдання збільшення випуску продукції при наявних основних і оборотних засобах виробництва.

На практиці часто можна бачити невідповідність застосованих форм

і методів оперативного управління діючим організаційно-технічним

умовам виробництва. Цю невідповідність можна пояснити тим, що у

процесі розвитку підприємства суттєво змінилися характер і тип вироб-

ництва, підвищився рівень спеціалізації, тоді як порядок оперативно-

виробничого планування, прийнятий для початкових умов виробницт-

ва, залишився незмінним. До того ж бувають спроби перенести досвід планування, який зарекомендував себе в одних виробничих умовах, в інші суто механічно, без відповідного пристосування і перепрацювання з урахуванням конкретних умов виробництва.

Отже, виникає завдання визначення меж доцільності застосування кожної системи оперативного управління, оскільки ефективність варіа-

нта планування, досягнення на його основі успіхів значною мірою за-

лежать від того, наскільки дана система оперативного управління від-

повідає наявності її основних елементів (рис. 6.3) [66].

ресурси

1) Переробна система –

об’єкт управління

вироблений продукт

5) Регулювання

2. Інформація зворотнього зв’язку

4) Порівняння

3) Планові нормативи

Рис. 6.3. Модель загального процесу оперативного управління виробництвом

За допомогою цієї моделі простежимо хід процесу оперативного управління виробництвом. Насамперед якомога ретельніше визнача- ємо об’єкт управління (1) або його якийсь параметр (наприклад, продуктивність переробної системи). Далі необхідно розробити ме- тод для вимірювання ресурсів, фактичної продуктивності перероб- лення ресурсів у продукти на підставі інформації зворотного зв’язку (2). Отримане значення фактичної продуктивності процесу перероб- лення порівнюємо (4) з раніше розрахованою нормою (3) продукти- вності. Якщо надійшов сигнал про відхилення ходу виробництва за параметром продуктивності перероблення ресурсів за допустимі ме- жі роблять корегувальні дії виробничого процесу відповідно до пла- нових норм продуктивності (5).

Практика машино— і приладобудівних заводів створила багато ва- ріантів систем оперативного управління виробництвом, які можна звес- ти до декількох основних, або базових систем. Головна особливість ко- жного з варіантів систем оперативного управління полягає у способі

взаємного зв’язку процесів, які виконують окремі виробничі підрозділи, для досягнення злагодженого ходу виробництва.

Розглянемо характерні ознаки основних видів систем оператив- ного управління виробництвом: позамовної, покомплектної та по- детальної.

Такими ознаками вважатимемо планово-облікову одиницю, кален- дарно-планові нормативи, форму планового завдання та сферу застосу-

вання тієї чи іншої системи залежно від типу виробництва.

Позамовна система заснована на встановленні та дотриманні на-

скрізних циклових графіків підготовки кожного замовлення до вироб-

ництва та його поетапного виконання згідно з цикловими планами за

іншими замовленнями. До особливостей такої системи належать:

• необхідність тісного зв’язку плану виготовлення виробів із пла-

ном підготовки виробництва на кожне замовлення;

• складність розподілу виробничих процесів у часі й у просторі за

умови забезпечення виконання кожного замовлення у певний час і най-

кращого використання ресурсів;

• відсутність на момент розроблення оперативних планів необхід- них норм часу, матеріалів тощо.

Підґрунтям оперативно-календарного планування цієї системи є ка- лендарно-планові нормативи (наприклад, тривалість виробничого цик- лу) і розподіл річної виробничої програми по підрозділам заводу і міся- цям року. Розроблений об’ємно-календарний план показує, в якому місяці необхідно розпочати і закінчити виготовлення окремого замов- лення; яка буде тривалість виробничого циклу його виготовлення; який обсяг різних робіт за кожним замовленням виконується кожного міся- ця; яке завантаження різних груп устаткування.

Сферою застосування позамовної системи є одиничний тип вироб- ництва. Оперативно-календарне планування має так спланувати замов- лення для запуску у виробництво, щоб забезпечити найкраще узго-

дження термінів виконання замовлень із рівномірним завантаженням

основних цехів. Це змушує робити попередній розрахунок виробничого

циклу виготовлення кожного замовлення.

Розрахунок виробничого циклу за кожним замовленням починається

з розподілу трудомісткості замовлення по видах робіт і розрахунку не-

обхідної кількості робочих місць (С_рм):

C 

;

t_з

F

pм

д

де t_з — трудомісткість даного виду робіт на замовлення, год.;

F_д — дійсний фонд часу роботи устаткування на замовлення, год./од.

На основі таких розрахунків і з урахуванням міжопераційного про- лежування деталей формують за кожним замовленням об’ємно- календарний графік виконання замовлення. Графік будують у зворотній послідовності до ходу технологічного процесу, оскільки термін вигото- влення виробу вже заданий у договорі сторін.

Планово-обліковою одиницею позамовної системи у складальних цехах є окреме замовлення на виріб або складальну одиницю у вигляді

конструкторського вузла; в обробних і заготівельних цехах — комплект деталей або заготовок на замовлення.

Оперативний облік виробництва передбачає облік виробітку і заро- бітної платні за всіма категоріями працівників; виконання змінних за- вдань, виробничих програм дільницями і цехами за добу, декаду, мі- сяць; облік руху деталей, заготовок і вузлів на виробничих складах і в кладових; облік комплектації ходу виробництва; облік міжцехових пе- редач [66].

Покомплектна система оперативного управління виробництвом з її різновидами (машино-комплектна, комплектно-вузлова, комплектно- технологічна, планово-комплектна) знайшла своє широке застосування

у серійному типі виробництва.

Формою планового завдання є місячна програма і графік випуску

комплектів деталей, визначені цехам-споживачам. Основним докумен-

том міжцехового оперативного планування є календарний план вироб-

ництва виробів і розшифрування складу комплектів.

Деталі, які належать до однієї черги подачі на складання, розподіляють

на групи залежно від періодичності виготовлення, тривалості виробничого

циклу і маршруту руху по операціях. Комплект деталей, сформованих за

спільністю цих ознак, має назву циклового комплекту, який при даній сис-

темі планування є планово-обліковою одиницею, що використовується для

планування та обліку в заготівельних і обробних цехах.

Відзначимо особливості міжцехового планування при застосуванні покомплектної системи:

• рух виробництва в часі визначається календарно-плановими но- рмативами, на основі яких розробляють оперативні плани;

• закріплення деталей і вузлів за цехами і робочими місцями має постійний характер;

• номенклатура цехових програм будується комплектно (на виріб, вузол, групу деталей);

• кількісно завдання визначають за комплектувальними номерами;

• календарний розподіл завдань здійснюється у вигляді призна-

чення термінів запуску і випуску партій деталей.

Система планування за цикловими комплектами передбачає встано-

влення диференційованих випереджень запуску заготовок і деталей в

обробку через їх групування за черговістю надходження на складання виробів, за схемою технологічного маршруту і за тривалістю циклу ви- готовлення.

Система планування за комплектувальними номерами ґрунтується на встановленні комплектних календарних випереджень у роботі взає- мопов’язаних виробничих підрозділів за всією номенклатурою деталей

(заготовок), які стосуються заданих порядкових номерів готових виробів.

Система планування за випередженнями побудована на узгодженні

роботи всіх виробничих підрозділів через розподіл календарного фонду

часу планового періоду між роботами складання і запуску чергової серії

різних виробів із дотриманням комплектного календарного випере-

дження стадій технологічного процесу.

Система планування «на склад» передбачає організацію виготов-

лення уніфікованих вузлів і деталей широкого застосування збільше-

ними партіями для створення і накопичення складського запасу, який

би забезпечував безперебійне складання змінної номенклатури виробів.

Система планування по заділах заснована на створенні нормативно-

го заділу по кожній деталі (вузлу), рівень якого визначає нормативний час випередження.

В основу комплектної системи планування покладено такі календа- рно-планові нормативи: величина партії деталей, тривалість виробни- чого циклу, заділи, величина незавершеного виробництва, час випере- дження запуску-випуску. На підставі цих нормативів складають календарні графіки роботи виробничих дільниць та бригад за порядком, зворотним до ходу технологічного процесу. Програму кожному цеху розраховують за запуском-випуском і складають у вигляді плану- графіка із зазначенням щоденної здачі продукції [66].

Партією деталей називають кількість одночасного запуску в оброб- лення деталей з однократною затратою підготовчо-заключного часу. Розмір партії деталей може бути визначений декількома способами.

Найбільш достовірним є, розрахунково-аналітичний спосіб, але він до-

волі трудомісткий і потребує залучення численних даних про затрати

на запуск деталей у виробництво, наростання затрат протягом виробни-

чого циклу тощо. У зв’язку з цим у заводських умовах найбільш розпо-

всюджений метод визначення доцільного розміру партії деталей через

підбір. Насамперед встановлюють мінімально допустимий розмір партії

(n_min), а потім його коригують відповідно до виробничих умов

_{n }t_пз ⋅100

min ^,

^tшт ^⋅αпер

де t_пз — підготовчо-заключний час, хв.;

^tшт

• нормативний час оброблення партії деталей на провідній

операції, хв.,

^αпер

• відсоток втрат часу на переналагодження ( α_пер 2 12% ).

Подетальна система оперативного управління виробництвом з її різновидами (партіонно-періодична система планування, система пла- нування за ритмом випуску, система неперервного планування) знайш- ла своє застосування у масовому виробництві.

Планове завдання у даній системі формується у вигляді квартальної та місячної подетальних програм та графіка запуску-випуску для кожної де-

талі або заданого ритму випуску деталей чи картотеки забезпечення.

Оперативне планування ґрунтується на таких календарно-планових

нормативах: розрахунках такту та ритму випуску деталей (виробів), по-

годинних графіках роботи дільниць і потокових ліній, нормативах це-

хових і міжцехових (міжлінійних) заділів. На основі розрахованих ка-

лендарно-планових нормативів складають річні, квартальні та місячні

подетальні для механічних і заготівельних цехів виробничі програми і

плани-графіки на короткі періоди по заводу, цеху та дільниці.

Партіонно-періодична система планування (за стандартами) перед-

бачає комплектність і узгодженість роботи всіх ланок виробництва

встановленням і постійним підтриманням певної періодичності парті-

онного виготовлення деталей і вузлів за стандартним календарним роз- кладом відповідно до вимог потокового складання і випуску продукції.

Система планування за ритмом випуску передбачає вирівнювання продуктивності всіх виробничих підрозділів (потокових дільниць, ав- томатичних ліній тощо) за розрахунковим тактом виготовлення і випу- ску виробів.