3. Організація диспетчеризації виробництва

Диспетчеризація — особлива форма управління, що пе- редбачає відокремлення в окрему централізовану службу функцій опе- ративного управління виробництвом і відповідну цій формі сукупність методів і технічних засобів управління.

Для того, щоб диспетчерська служба могла виконати свої обов’язки, вона повинна будуватися при дотриманні ряду умов, що можуть бути сформульовані як вимоги повноважень, компетентності та оснащеності.

Повноваження диспетчера повинні виражатися в делегуванні (на- данні) йому повноти влади, необхідної для вирішення всіх питань опе- ративного управління без втручання керівника підприємства. Одним з основних засобів підвищення авторитету головного диспетчера є приз-

начення його заступником головного інженера (менеджера) підприємс-

тва з оперативного управління. Делегування повноважень керівника

диспетчеру становить основну рису диспетчерського керівництва.

До диспетчерського персоналу, особливо до головного диспетчера,

пред’являються високі вимоги щодо професійних особистих якостей.

Перша необхідна умова — це компетентність. Головним диспетчером

повинен бути досвідчений керівник-виробничник, який до цього вико-

нував роботи на рівні керівника тих підрозділів, контролювати і регу-

лювати діяльність яких він покликаний.

Диспетчер повинен мати організаторські здібності, гарну пам’ять і

швидку реакцію. Вольові якості — цілеспрямованість, наполегливість,

рішучість — повинні поєднуватися з безумовною коректністю поведін- ки при виконанні своїх обов’язків.

Сучасна диспетчерська служба повинна мати гарну оснащеність за- собами зв’язку, комп’ютерною технікою, іншими технічними засобами, без яких вона втрачає свою основну якість — оперативність.

Передумовою диспетчеризації слугує належний рівень організації виробництва, що виражається, насамперед, у високій культурі роботи.

Основним завданням диспетчеризації є забезпечення щоденного пла- номірного і ритмічного виконання запланованого обсягу робіт.

Базою диспетчеризації є такі функції менеджменту, як облік, конт- роль і регулювання.

У ході виробництва неминуче виникають зміни та відхилення, які вимагають коректування раніше складених планів. До них відносяться

відсутність на складі чи робочих місцях матеріалів, заготівель, готових

деталей, пристосувань, інструментів, виникнення браку, відсутність ро-

бітників, невихід верстатів з ремонту тощо.

Сучасний, повний і точний облік перерахованих відхилень дозволяє

не тільки вести контроль, але й оперативно регулювати хід виробницт-

ва відповідно до плану. Ці умови можуть бути забезпечені тільки при

раціональній організації системи оперативного обліку в масштабі всьо-

го підприємства. Звідси випливає, що основним завданням оперативно-

го обліку є одержання інформації про результати роботи виробничих

цехів та їхніх підрозділів за визначений період часу.

Реалізація цього завдання за умови своєчасності надходження, пов-

ноти та достовірності інформації, що враховується, може бути здійснена шляхом створення комплексної автоматизованої системи оперативно-

го обліку на підприємстві. Така система повинна відповідати наступним вимогам:

• мати високу оперативність зі збору та обробки інформації;

• виключати дублювання в роботі кожної ланки системи;

• забезпечити попередню обробку інформації в пунктах її збору;

• виключити передачу в інформаційно-обчислювальний центр під-

приємства надлишкової інформації;

• забезпечувати можливість синтезування отриманої інформації в

необхідних для управління розрізах;

• виключати і звести до мінімуму ручну працю при заповненні пе-

рвинної облікової документації.

Інформація про хід виробництва повинна включати:

• випуск виробів та їхніх складових частин;

• рух деталей і виробів за операціями технологічного процесу з вка-

зівкою часу;

• час пролежування деталей і складальних одиниць;

• рух заділів деталей за робочими місцями;

• передача деталей і складальних одиниць між дільницями цеху та

окремими цехами підприємства;

• брак усіх видів;

• надходження матеріалів, заготівель, оснащення та інструмента в

цехові кладові та видача їх на робочі місця;

• час роботи та простої обладнання;

• вихід обладнання в ремонт і з ремонту;

• витрата електроенергії, палива, води, пари, паливно-мастильних

матеріалів.

Функції диспетчерської служби випливають з їхнього основного змісту

оперативного диспетчерського управління виробництвом і можуть бути

представлені за етапами управлінського циклу в наступному вигляді:

• збір, передача, обробка та аналіз оперативної інформації про хід

виконання планових робіт, що надходить від організацій та підрозділів,

а так само про допущені відхилення від графіків робіт;

• участь у розгляді тижнево-добових графіків виконання робіт, по-

стачань матеріалів, роботи механізмів і транспорту;

• контроль над виконанням тижнево-добових графіків усіма струк-

турними підрозділами, зовнішніми постачальниками та іншими учас-

никами виробництва, забезпечення постійного впливу на них;

• оперативне регулювання ходу виробництва, координації робіт,

вирішення поточних питань, передача виконавцям оперативних розпо-

ряджень керівництва;

• проведення щоденних диспетчерських нарад;

• підготовка рапорту керівництву про виконання змінно- і тижне-

во-добових графіків.

Служба головного диспетчера здійснює наступні основні функції:

• контроль ходу виконання виробничої програми з основних видів

виробів і за стадіями виробничого процесу;

• вживання заходів з попередження перебоїв у виробничому процесі;

• облік та аналіз внутрішньозмінних простоїв устаткування;

• облік і контроль забезпечення робочих місць усім необхідним.

Крім того, диспетчерська служба готує та бере участь в оперативних

нарадах, проведених керівництвом, контролює диспетчерські служби

підвідомчих організацій, координує дії виробничих підрозділів в ава-

рійних ситуаціях і т.д.

До складу системи диспетчеризації входять:

• мережа диспетчерських пунктів;

• диспетчерський персонал;

• оперативно-диспетчерська інформація та документація;

• комплекс технічних засобів зв’язку та інших пристроїв, що забез-

печують збір, зберігання, передачу, обробку та відображення оператив-

но-диспетчерської інформації.

Диспетчеризація є складовою частиною діючої чи запланованої ав-

томатизованої системи диспетчерського управління — вищої форми

диспетчерського управління.

Оперативно-диспетчерське управління на підприємстві та його під-

розділах здійснюється диспетчерським персоналом зі спеціально обла-

днаних пунктів: головного диспетчерського пункту та диспетчерських пунктів на місцях.

При реконструкції діючих підприємств повинні створюватися об’єднані диспетчерські служби і дирекції підприємства, що, крім фун- кцій, перерахованих вище, забезпечують:

• погоджені дії будівельників та експлуатаційного персоналу;

• регулювання та спільне використання внутрішньозаводських

транспортних комунікацій, інженерних систем, вантажопідйомного об-

ладнання;

• взаємодія всіх будівельних і експлуатаційних підрозділів у про-

цесі поєднаного виконання будівельно-монтажних робіт і основної ви-

робничої діяльності підприємства.

Склад і кількість диспетчерського персоналу визначаються штатним

розкладом за рахунок встановленої чисельності адміністративно-

управлінського апарата. Диспетчерський персонал підприємства скла-

дається з головного (старшого) диспетчера, змінних диспетчерів і чер-

гових операторів.

Розглянемо права та обов’язки диспетчера. Головний (старший) ди- спетчер підприємства є центральною фігурою на виробництві при ви-

рішенні оперативних питань і підлеглий безпосередньо керівнику підп- риємства. Головний диспетчер відповідає за чітке виконання функцій диспетчерської служби і повинен віддавати оперативні розпорядження керівникам і диспетчерському персоналу підвідомчих підрозділів, а та- кож організаціям-виконавцям і вимагати виконання своїх розпоря- джень, запитувати від кожного з учасників виробництва необхідну ін- формацію і вимагати її своєчасного представлення, перерозподіляти матеріально-технічні ресурси для забезпечення виконання робіт.

Розпорядження головного диспетчера обов’язкові для всього адміні- стративно-управлінського персоналу.

Коло діяльності змінних диспетчерів підприємства визначається графіком і вказівками головного диспетчера і полягає, в основному, у

зборі, обробці та передачі оперативної інформації, контролі над ходом виконання графіків і заявок, підготовці матеріалів для нарад.

Через диспетчера дільниці здійснюється двосторонній зв’язок з ви- щестоящим диспетчерським пунктом. Оператор диспетчерського пунк- ту підпорядкований змінному (черговому) диспетчеру. Він приймає та передає оперативну інформацію, веде різні облікові документи, вико- нує інші допоміжні роботи за вказівкою диспетчера.

Проведення диспетчерської наради є найбільш активною формою координації зусиль усіх ланок виробництва, спрямованих на організа- цію виконання тижнево-добового графіка робіт. На багатьох підприєм- ствах такі наради проводяться щодня у встановлений час. Проводить

нараду керівник чи головний менеджер, а в їхню відсутність — началь- ник виробничого відділу чи головний диспетчер.

Рапорт починається звичайно з підведення підсумків виконання графіка за минулий день. Після короткої доповіді головного диспетчера про хід робіт і виконання графіка за минулу добу, а також про виконан- ня рішень, прийнятих на попередніх диспетчерських нарадах, заслухо-

вуються повідомлення керівників служб і господарств про виконання

добового графіка і рапорти керівників структурних підрозділів про ви-

конання ними тижнево-добових графіків проведення робіт. В ході ра-

порту керівник вирішує спірні питання і дає додаткові вказівки. Прийн-

яті в процесі рапорту рішення і вказівки керівництва заносяться в

журнал чи записуються на магнітофон і головний диспетчер встанов-

лює суворий контроль за їх виконанням.

Перевірка встановлюється методом подвійного контролю, тобто пі-

дтвердження про виконання того чи іншого завдання повинно бути

отримане не тільки від виконавця, але й від представника зацікавленої

організації (служб). Якщо ж при перевірці диспетчер одержує супереч-

ливі дані, то фактичне виконання справ встановлюється додатковою перевіркою особисто диспетчером чи працівником апарата управління.

Щоденний контроль і звітність знизу доверху створюють необхід- ний ритм у виробництві, що забезпечує виконання графіків робіт.