28 Р. В. Вереша

Пропрацювавши 15 років, комісія у 1743 р. ство«ила досконалий на той час проект зведеного закону, що дістав назву їправа, по кото-рьгм судишся мало’оссийский народ», до якого увійшли найбільш до-сконалі норми з пяти законодавчих збірників: Статуту Литовського, Магдебурзького права, польського «Порядку», українських звичаєвий норм. Цей визначний законопроекти акт міг регулювати всі тогоча-сні суспільні відносини в Україні, і весь був підпорядкований пану-ванню права. 27 липня 1744 р законопроект було подано до російсь-кого Сенату, де п.олежав без розгляду і затвердження двадцять років. 15 квітня 1842 р Державна Рада Росії затвердила права й установи Малоросії, що вже остаточно припинило дію Статуту Литовського та інших давніх прав в Україні. В означений період в Україні почав діяти кримінальний закон Російської імперії «Уложение о наказаниях уголо-вньїх и исправительньїх 1845 г.», який в редакції 1885 року діяв до 1917 року.

Перша Українська Народна Республіка (УНР), яка проіснувала від 17 березня 1917 р. до 29 квітня 1918 р., не встигла видати жодного кримінального закону.

За радянської доби в Україні видавалися окремі кримінальні зако­ни, але практично одразу — від 1919—1920 рр. — почалася рецепція кримінального законодавства РРФСР у законодавство радянських рес­публік. Так, керівні засади з кримінального права РРФСР від 12 грудня 1919 р. за Циркуляром Народного Комісаріату УРСР від 4 серпня 1920 р. були без жодних змін рецепщйовані в Україні.

Керівні засади містили загальні норми кримінального права. Так, основою кримінальної відповідальності вважалося встановлення у діях особи суспільної небезпечності для соціалістичного ладу. Визначення конкретних видів злочинів, по карання за їх вчинення пов’язувалися в основному з пршютворчістю судових органів. Суд зобов’язаний, гово-рилося в ст. 11 цього документа, встановити, «наскільки саме діяння в умовах часу і місця порушує основи суспільної небезпеки».

У ході з'астосуванГоТремих кримінальних законів (про хабарниц-тво, про спекуляцію, про полохливий дзвін тощо) діяв принцип рево-люційної доцільності. Законним вважалося все що було корисно для революції, у тому числі й запроваджений «червоний терор». Характе­рним з цього приводу є таємний лист В. Леніна до В. Молотова, адре­сований членам Політбюро ЦК РКП(б) від 19 березня 1919 р., в якому пропонувалося «... провести секретное решение сьезда о том, чтобьі изьятие ценностей, в особенности самих богатьіх лавр, монастьірей и церквей должно бьіть произведено с беспощадной решительностью, безумовно ни перед чем не останавливаясь и в самьій кратчайший

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 29

срок. Чем большее число представителей реакционной буржуазии и реакционного духовенства удастся нам по зтому поводу расстрелять, тем лучше. Надо пменно теперь проучпть зту публику так, чтобьі на несколько десятков лет ни о каком сопротивлении они не смелн и ду-мать».

У 1922 р. було прийнято Кримінальний кодекс РРФСР. Всеукраїн-ський Центральний Виконавчий Комітет постановою від 23 серпня 1922 р. визнав за необхідне об’єднати всі каральні постанови в Кримі-нальний кодекс УРСР, прийняв — з метою встановлення єдності кри-мінального законодавства радянських республік — за основу КК РРФСР і постановив ввести в дію Кримінальний кодекс УРСР від 15 вересня 1922 р., який складався із Загальної та Особливої частин. У Загальній частині давалося визначення злочину; встановлювалася від-повідальність лише за наявності умислу або необережності; давався перелік покарань, нижча й вища межа покарання тощо.

В Особливій частині КК УРСР було об’єднано й систематизовано но.ми про конкретні злочини та встановлено покарання за їх вчинен-ня Одним із недоліків кримінального права того періоду було те, що основою відповідальності вважався «небезпечний стан особи», а не лише вчинення злочинного діяння.

Від утворенням у 1922 р. Союзу Радянських Соціалістичних Рес­публік офіційно законодавче формування кримшально-правової полі-вищим органам державної влади СРСР щодо основ кримінального законодавства та боротьби з найбільш небезпечними злочинами: контрреволюційними, воєнними та ш.

На грунті «Основних начал з кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 р.» у союзних республіках були ухвалені нові кримінальні кодекси, які у незмінному вигляді включали всі зага-льносоюзні кримінальні закони. Тому Загальна частина цих кодексів, у тому числі КК УРСР 1927 р., складалася з «Основних начал... 1924 р.», а Особлива - із загальносоюзний законів та власних законів респуб-ліки, які теж було зорієнтовано на норми Особливої частини КК

В «Основних началах...» сформульовано завдання кримінального законодавства, визначено межі дй цього законодавства, проведено розмежування компетенції у сфері кримінального законодавства між Союзом РСР і союзними республіками. Вони охоплювали статті про

5Й?^£?ЬІ с™:т^™ ^ ™нГ^ліду'-вання; містився перелік заходів соціального захисту судово-виправ-ного характеру.

ЗО Р. В. ВЕРЕША

Серйозною вадою «Основних начал... 1924 р.» виявилась наявність норми (ст. 22), яка надавала суду право застосовувати заслання та ви-слання щодо осіб, визнаних соціально небезпечними. Такі заходи за-стосовувалися за пропозицією органів прокуратури незалежно від притягнення особи до судової відповідальності за вчинений злочин, а також тоді, коли особа, яка обвинувачувалася у вчиненні злочину, бу-ла виправдана судом, але визнана суспільно небезпечною. Було збере-жено можливість застосовувати кримінальний закон за аналогією. Бі-льше того, деякі закони, відступаючи від принципу індивідуальної відповідальності, передбачали кримінальну^ відповідальність особи за відсутності в її діях будь-якого злочину та вини, а лише за те, що вона пе. 1ебувала в родин ниї стосунках з тим, хто вчинив злочин. Так, у ч. 2 ст ⁶ Закону про зраду Батьківщини 1934 р. передбачалось, що у разі втечі або перельоту за кордон військовослужбовця повнолітні члени його родини (які нічим зраднику не допомагали і ж знали про злочин) підлягали кримінальному покаранні у вигляді позбавлення виборчих прав і заслання до далеких районів Сиофу на п’ять років.

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних респуб-лік від 25 грудня 1958 р. відобразили початок демократизації ра.янсь-кого суспільства і відмови від тоталітарної системи правління Була анульована аналогія в кримінальному законодавстві і тим самим ви-ключена можливість притягнення до кримінальної відповідальності за діяння, не передбачені кримінальним законом, закріплено положення про т_Є; що кримінальній відповідальності і покаранню піддягає лише особа, винна у вчиненні злочину; наголошено неприпустимість засто-сування кримінального покарання за рішенням будї-яких органів, крім суду.

В Україні у 1960 р. було прийнято новий Кримінальний кодекс. Од-нак до проголошення 1991 року незалежності та створення самостійної держави України кодекс зберігав деякі антидемократичні риси радян-ської тоталітарної системи. Окремі його норми суттєво обмежували

право на свободу світогляду і віросповіданні право на свободу слова т?що. Наприклад, була передбачена кримінальна відповідальність за антирадянську агітацію і пропаганду (ст. 62), за поширення ¹авідомо неправдивих вигадок, що ганьблять радянський лад (ст. 187^і), за по­рушення законів про відокремлення 'церкви від держави і школи від церкви (ст. 138), за порушення правил паспортної системи (ст. 196), за заІяття бродяжництвом або жебрацтвом, або ведення іншого парази-тичного способу життя (ст. 214 КК) тощо.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 31