216 Р. В. Береш а

Покарання призначається лише за вчинення того діяння, яке визна-чено кримінальним законом як злочин (ч. 1 ст. 11 КК). Лише пору-шення кримінального закону тягне за собою примусовий захід, яким є покараная. Такий захід не може бути застосований щодо інших право-порушень (цивільних, адміністративних тощо).

Покарання призначається відповідно до переліку його видів (ст. 51 КК) і розмірів (ст. 53-63 КК). Лише в межах переліку видівшкаран-ня та розмірів кожного виду покарання суд має право визначити стро-ки і режим покарання, встановити кількісні, а в ряді випадків і якісні межі застосувань покарання до особи, винної у вчиненні злочину.

Покарання призначається лише особі, винуватій у вчиненні злочи-ну. Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невину-ватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному по-каранню, доки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Це положення Конституції закріплено у ч. 2 ст. 2 КК. Вина особи є однією з ознак суб’єктивної сторони складу злочину.

Покарання полягає в передбаченому кримінальним законом позба-вленні та обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання завжди за-вдає злочинцеві моральні страждання і позбавляє його певних благ, прав і свобод чи обмежує їх.

покарання має особистий характер і застосовується лише до фі-зичної особи, яка вчинила злочин, і не може застосовуватися до юри-дичних осіб, його не можна перекласти на батьків або близьких роди-чів злочинця.

Покарання породжує судимість. Це ознака, за якою особа визна-ється такою, що має судимість, з дня набрання чинності обвинуваль­ного вироку і до погашення або зняття судимості. Судимість особи має деякі негативні наслідки для такої особи після відбуття нею по­карання.

Покаранню властиві й деякі інші ознаки загального характеру, які не визначені в КК, зокрема: а) примусова сила кримінального закону в частині визначення меж покарання має передумовою визнання її ши-рокими верствами населення; інакше кажучи, визнання авторитету

сітр=^^ льства.

Закон діє лише тоді, коли спирається на заінтересованість і підтри-мку його широким загалом суспільства; б) покарання — це негативна оцінка і осуд винного та його діяння судом від імені держави; в) пока-рання має бути справедливим,тобто відповідати тяжкості вчиненого

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 217

злочину і безпеці самого злочинця, незалежно від його становища в суспільстві. Перед кримінальним законом і судом усі мають бути рів-ними. Покарання має задовольнити вимоги потерпілого від злочину.

§ 2. Мета покарання

Мета покарання — це той кінцевий наслідок, до якого прагне держава, щодо ресоціалізації засудженого та запобігання вчи-ненню злочинів

Закон (ч. 2 ст. 50 КК) за мету покарання визнає: 1) кару за вчине-ний злочин; 2) виправлення засуджений; 3) запобігання вчиненню но-вих злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Зазначені види мети покарання органічно пов’язані між собою і зумовлюють одна одну. При цьому один із різновидів мети покарання в одному випадку є головною, а в другому — підпорядкованою влас­тивістю покарання.

Такі різновиди мети покарання, як кара, з одного боку, і виправ-лення засуджених - з іншого, виявляються по-різному, залежно ві-тяжкості вчиненого злочину та особистих властивостей того, хто вчи нив злочин. Щодо вчинення злочину, то тут діє таке правило: чим тя-жчий злочин, тим повніше має зазнати кару злочинець. Але це правило діє не само по собі, а в органічній єдності з іншим — урахуванням особистих властивостей злочинця.

Зазначимо, що загальний принцип каральної діяльності щодо всіх ка-тегорій злочинців залишається незмінним — це примушування до право-мі,ної поведінки через будь-яке покарання. Щодо видового примушуван-ня то воно, залежно від особистих властивостей злочинці, має різні відтінки. Це може бути випадковий злочинець, який, наприклад, за слаб-«по свого характеру або ™к,ч„ю дою» ,„ у Стресовому стан, вчинив злочин, що є одиничним епізодом його життя. Тут головною ме-тою є не кара злочинця, а виправлення його через покарання.

Якщо ж злочин вчинено людиною, СХИЛЬНОЮ ДО ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬ-ності (злочини вона вчиняла не раз), то тут мета кари має діяти разом з метою виправлення. Якщо ж злочин вчинила людина з певними влас-тивостями злочинця, зокрема, злочини вчиняла за злочинною «профе­сією», тут мета кари злочинця має бути виявлена у граничних строках позбавлення волі.

1. Кара за злочин - це примушування особи з боку держави до по-кори (закону) відповідно до виду та розміру призначеного покарання за вчинений злочин, з одного боку, та спокута засудженого перед

218 Р.В. БЕРЕШ А

окремими людьми, суспільством та державою і його розплата за зло-чин своїми особистими благами та правами - з другого.

Кара є не лише метою покаранні, а й засобом для досягнення ви-правлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів як за-судженими, так і іншими особами. Мета кари знаходить своє початко-ве виявлення у призначеному судом конкретному вигляді і розмірі покарання злочинця. Це, в свою чергу, зумовлює можливість здійс-нення у процесі виконання вироку наступної мети покарання — ви-правлення засудженого та запобігання злочинам. Кара завдає певних, іноді дуже суворих психологічних та духовних страждань злочинцеві особливо при засудженні його .о тривалого строку позбавлення волі або довічного позбавлення волі

2. Мета виправлення засуджених. Виправлення засуджених як ме­ та покарання передбачає досягнення певних зміну їхній особистій по­ ведінці стосовно утримання від вчинення нових злочинів. Для цього використовується передбачений Кримінально-виконавчим кодексом України та іншими правовими нормами комплекс різних заходів впли- ву на внутрішній світ та вчинки засуджених, спрямований на зміну їх- ньої поведінки щодо додержання норм закону, поваги до людей і сус­ пільства, вироблення потреби в праці; все це має спонукати засуджених змінити або переглянути властиві їм погляди та переко- нання. Головним у процесі виправлення засуджених є виключені ко- жним з них зі своїх вчинків суспільно небезпечної поведінки та свідо- ма відмова від вчинення нових злочинів.

Покарання (ч. 3 ст. 50 КК) не має за мету завдати фізичних страж-дань або принизити людську гідність. Положенні ч. 3 ст. 50 є складо-вою принципу правового гуманізму, за яким кримінальний закон не допускає жорстоких, болісних та тілесних покарань і не має на меті помститися або спричинити фізичні страждання особі, яка засуджена за вчинений злочин.

Засуджений злочинець залишається людиною, і тому його тілесна недоторканість, ^ _{х свободи}, _за винятком обмежених або тимча-сово анульованих призначеною мірою покарання, зберігаються за ним і охороняються у місцях відбувань покарання. Забороняється позбав-ляти засудженого засобів його існування, нанесення йому побоїв, тіле­сних ушкоджень, знущання тощо. В ч. 2 ст. 28 Конституції України закріплено положення відповідно до якого «ніхто не може бути під-даний катуванню, жорсткому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню».

3. Метою покарання є також запобігання вчиненню злочинів. Дер- жава запобігає вчиненню злочинів, з одного боку, погрозою покаран-

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 219

ня, а з другого — шляхом виконання покарання. У зв’язку з цим у тео-рії кримінального права запобігання вчиненню злочинів (превенщю) прийнято поділяти на два види — загальне і спеціальне. Загальне за-побігання злочинам полягає в тому, що воно впливає на все суспільст-во, загрожуючи його членам покаранням у разі скоєння будь-ким з них злочину. Цей вплив грунтується не лише і не стільки на одній суворос­ті кари за вчинений злочин, а головним чином на принципі невідворо-тності і неминучості пока,ання, тобто осу. судом від імені держави самого злочину й кожного хто його вчинив

Спеціальне запобігання злочинам — це запобігання можливості вчинення засудженим нових злочинів і досягається шляхом створення для засуджених таких умов, які виключають або значно обмежують МОЖЛИВІСТЬ злочинної діяльності, що й утримує засуджених від вчи-нення нових злочинів. Разом з тим на засуджених діє погроза більш суворим покаранням за вчинення нового злочину особою, яка раніше була засуджена за вчинений злочин.

Зазначимо, що успіх запобігання вчиненню злочинів залежить пе­реважно від поваги громадян до закону, від їхньої правослухняності, від умов їхнього соціального життя.

_{Розділ XVII}

СИСТЕМА ПОКАРАНЬ ТА ЇХ ВИДИ