118 Р. В. Береш а

вживання терміна «неосудний» щодо особи, в якої після вчинення злочину відбувся психічний розлад. Якщо стан психіки такої особи робить неможливим призначення або виконання покарання, до неї можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. При цьому слід зазначити, що сама по собі наявність психічної хвороби не обов’язково зумовлює стан неосудності на момент вчи-нення суспільно небезпечного діяння. Скажімо, хворий навіть на такі тяжкі хвороби, як шизофренія, епілепсія та ін., може перебува-ти у стані ремісії (покращення) і може бути визнаний осудним (об­межено осудним) щодо вчиненого діяння, оскільки буде відсутній психологічний критерій неосудності.

Абсолютна більшість людей не має психічних хвороб. Через те у слідчо-судовій практиці виходять з того, що відсутність у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, такої хвороби є нормальним, стандартним явищем. Підстави запідозрити психічну хворобу, а отже й можливий стан неосудності, дає наявність медичних документів про те, що особа раніше лікувалася з цього приводу, її поведінка під час вчинення злочину виглядає немотивованою навіть з позицій злочинця (наприклад, надмірна жорстокість) тощо. Питання про неосудність ви-рішується судово-психіІгричною експертизою, яка п3ово.иться за призначенням слідчо-судових органів на підставі п. ст 76 КПК України.

Як було зазначено вище, стан неосудності визначається на момент вчинення особою суспільно небезпечного діяння. Однак можливе за-хворювання особи на психічну хворобу після вчинення злочинного ді-яння, але до постановленім вироку. Згідно з ч. 3 ст. 19 КК України, не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлена вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати її дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а теля одужання вона може підлягати покаранню.

Згідно з ч. 1 ст. 22 КК кримінальній відповідальності під-лягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Це так званий загальний вік кримінальної відповідальності. По досягненні 16-річного віку особа може нести відповідальність за вчи-

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 119

нення будь-якого злочину. Щоправда, на практиці деякі злочини мо-жуть бути вчинені тільки у більш значному віці (наприклад, злочини у сфері службової діяльності, воєнні злочини тощо). Вчинення деяких умисних злочинів (вбивство, тяжкі й середньої тяжкості тілесні ушко­дження, зґвалтування, крадіжка, грабіж, розбій, вимагання і деякі інші) тягне кримінальну відповідальність починаючи з 14-річного віку. Ви-черпний перелік таких злочинів законодавець дав у ч. 2 ст. 22 КК. Це такзваний знижений вік кримінальної відповідальності.

Недосягнення відповідно 16- або 14-річного віку на момент вчи-нення злочину виключає кримінальну відповідальність незалежно від тяжко’ті наслідків, що наст’ли. Отже, досягнення особою певного віку є обов'язковою ознакою суб'єкта злочину.

Зазначимо, що досягнення певного віку встановлюється на день, який настає після дня народження, а за відсутності документів у непо-внолітнього його вік встановлюється медичною експертизою віку. При встановленні року народження днем народження вважається останній день цього року. У разі визначення віку в межах певного періоду пра-возастосовні органи мають брати за реальний найменший показник ві-ку цього діапазону (скажімо, якщо вік неповнолітнього визначено в ді-апазоні від 13 до 14 років, за показник береться 13 років з усіма правовими наслідками цього).

Встановлюючи загальний вік кримінальної відповідальності від 16 років, законодавець враховує, що людина без психічних вад у цьому віці здатна ощнювати фактичну сторону своїх вчинків і їх соціальн-значимість, має певний рівень соціальної свідомості, а отже, й спро можна усвідомлювати правові заборони та наслідки їх порушення.

Щодо злочинів, відносно яких встановлений знижений вік кримі-нальної відповідальності (від 14 років), законодавець враховує можли-вість усвідомлення вже у цьому віці їх суспільної небезпеки, а також поширеність частини з них саме у цьому середовищі.

у переліку злочинів, за вчинення яких відповідальність настає від 14 років, не передбачено такі тяжкі злочини, як посягання на життя громадського чи державного діяча (ст. 112 КК України), посягання на життя суд’і, народного засідателя чи присяжного 37 зв’язку з їх діяль-

переліку злочинів за вчинення яких може наставати кримінальна від-повідальність від 14 до 16 років, дії таких осіб не можуть бути квалі-фіковані за ст. 112, 379 КК України, а мають розглядатись як кваліфі-кований вид умисного вбивства (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України), відповідальність за який настає від 14-річного віку. В іншій частині

120 Р. В. БЕРЕШ А

перелік діянь зі зниженим віком кримінальної відповідальності вигля-дає обґрунтовано.

Встановлення загального віку кримінальної відповідальності від 16 років не означає, що саме з цього вік. настає відповідальність за будь-їкий злочин, не передбачений ч. 2 ст 22 КК України У Кримінально­му законі передбачено і такі злочини, які у зв’язку з наявністю особли-вих ознак суб’єкта або особливостей об’єктивної сторони складу зло­чину можуть здійснюватись лише повнолітніми особами. Інколи про це п,ямо говориться у нормі Особливої частини КК України. Напри-клад відповідно до ст 304 КК України, за втягнення неповнолітніх -злочинну діяльність може бути притягнута до кримінальної відповіда льності лише особа, що досягла 18-річного віку. У ч. 1 ст. 165 КК України встановлена відповідальність повнолітніх дітей за злісне ухи-лення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків.

Особи, що не досягли 18 років, практично не можуть бути суб’єктами військових і службових злочинів, а також багатьох злочи-нів, пов’язаних із порушенням різних правил безпеки на транспорті, на вибухонебезпечних виробництвах тощо Це пов’язано з тим, що зако-нодавством про працю забо’оняється застосування праці осіб молод-ше 18 років на роботах, повязаних зі шкідливими або небезпечними умовами пращ.

Чітке встановлення формалізованої вікової межі кримінальної від-повідальності має важливе загальнопопереджувальне значення, є од-ним із виразів регулюючої функції права і слугує гарантією проти суб’єктивізму і свавілля.

Встановлюючи вік кримінальної відповідальності, законодавець виходить із презумпції досягнення особою до цього віку достатнього рівня розвитку, щоб усвідомлювати характер своїх дій і їх заборон-ність, однак ця презумпція не може розглядатись однозначно. Темпи психічного розвитку У підлітків не однакові. Можливе значне відста-вання, що не пов’язано з психічною хворобою і тому не є к3итерієм неосудності. В цій частині заслуговує на увагу положення ч. ст. 20 КК Російської Федерації, в якій встановлено, що якщо неповнолітній досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, ал-внаслідок відставання в психічному розвитку, не пов’язаному з психі чним захворюванням, не був здатний повною мірою усвідомлювати

_{Ї^Я^^^ІЇЗ^.} ^аб_{° ™}^ни_-

Якщо при розгляді конкретної справи у суду виникають обґрунто-вані сумніви стосовно здатності неповнолітнього підсудного повною

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 121

мірою усвідомлювати характер своїх дій або керувати ними за наявно­сті відомостей, що свідчать про розумову відсталість підсудного, то у справі має бути призначена комплексна судова психолого-психіатрична експертиза для вирішення питання про наявність або відсутність у неповнолітнього відставання в психічноїгу розвитку.

Вказані питання можуть б’ти поставлені на вирішення експерта-психолога, при цьому в обовязковому порядку має бути порушено питання щодо рівня розумової відсталості неповнолітнього, інтелекту-альний розвиток якого не відповідає його віку.

Встановлення в КК України фіксованого віку кримінальної відпо-відальності означає, що особа, яка досягла шістнадцятирічного, а в окремих випадках чотирнадцятирічного віку, може бути суб’єктом злочину і нести відповідальність в кримінальному порядку за свої сус­пільно небезпечні дії. Однак це не означає, що кримінальний закон ви-знає таких осіб повною мірою соціально зрілими. До досягнення 18 років вони вважаються неповнолітніми.

Поняття «особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку» і «непо­внолітній» синонімічні. Неповнолітні старших вікових груп за вчинені ними злочини несуть саме кримінальну відповідальність, а не будь-яку іншу із застосуванням майже всіх видів кримінального покарашія. Це положення кримінального права обумовлюється метою загальної пре-венщї. Зрозуміло, це не означає, що неповнолітні несуть відповідаль-ність на рівні з дорослими. Виразом принципів гуманізму, індивідуалі-зації відповідальності та економії регресії є норми, що регулюють питання призначення покарання неповнолітнім, умови і порядок від-бування ними покарання, звільнення від покарання і кримінальної від-повідальності.

Неповнолітній вік суб’єктів злочину дає обґрунтовані підстави створити так звані пільгові умови для вирішення питання щодо кримінальної відповідальності і покарання стосовно такої категорії осіб, що й зроблено законодавцем в розділі XV Загальної частини КК України¹.