Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
кримінальне право.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

40 Р. В. Вереша

Конвенції про передачу засуджених осіб; Європейської конвенції про нагляд за умовно засудженні або умовно звільненими правопоруш-никами) або ж, навпаки, доповнюватися ще й делегованими повнова-женнями договірних держав щодо паралельного застосування їхнього законодавства в іноземній державі (в Україні), тобто може грунтувати-ся на одночасному застосуванні національного (українського) та іно­земного законодавства. Відповідні повноваження в аналогічних випа-дках делегує Українська держава іншим договірним державам.

Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином або особою без грома-дянства, яка проживає в іншій державі, у певних випадках може відбу-ватися відповідно до їх національного законодавства, якщо Україна передасть відповідній договірній державі повноваження кримінально­го переслі.ування таких осіб (так звана передача кримінального про-вадження)

Передачу кримінального провадження передбачено Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах. Пере­дача кримінального провадження, згідно зі ст. 2 Конвенції, полягає в тому, що одна договірна держава передає іншій договірній державі «повноваження переслідувати в судовому порядку відповідного до свого кримінального законодавства будь-який злочин, до якого засто-совується кримінальне законодавство іншої договірної держави».

Юрисдикція України може обмежуватися і стосовно виконання виро-ку щодо засуджених в Україні до позбавлення волі за вчинення злочину іноземних громадян певних договірних держав у випадках пе.едачі Україною цих громадян договірній державі для виконанні вироку Таку передачу передбачав^Конвенція про передачу засуджених осіб.

Підставою передачі засудженого для відбування покарання у дер-жаві, громадянство якої він має, є сукупність таких фактів: 1) засу-дження іноземного громадянина українським судом за злочин, вчине-ний на території України, до позбавлення волі на такий строк, який на момент окання запиту іноземної держави про передач^з3уджено-го становив би не менш як 6 місяців (ч. 2 ст. 2, п. «с» ч. 1 ст. Конвен-ції); 2) наявність у засудженої особи громадянства договірної держави (п. «а» ч. 1 ст. 3УКонУвенщї); 3) добровільна згода засудженої "особи щодо її передачі для відбування покарання у своїй державі або згода Законного представника засудженої особи, якщо вона за віком чи ста-ном здорові не зд3тна прийняти самостійного рішення (ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, п. «а» ч. 1 ст. Конвенції); 4) вчинене засудженим діяння визна-ється зло чином згідно з кримінальним законодавством 3ержави вине­сення вироку і держави виконання вироку (п. «є» ч. 1 ст. Конвенції).

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 41

Юрисдикція України може передаватися іншій договірній державі і стосовно нагляду щодо осіб, які мають постійне помешкання на тери-торії цієї держави засуджених в Україні за вчинення злочину зі звіль-ненням від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) або умовно-достроково звільнених від відбування покарання (ст. 81 КК). Таку передачу передбачає Європейська конвенція п£о нагля. за умов-но засудженими або умовно звільненими правопорушниками

Певних обмежень зазнає територіальний принцип чинності кримі-нального «закону щодо тих осіб, які користуються дипломатичним імунітетом.

Норми міжнародного права, зокрема, Віденської конвенції про ди-пломатичні зносини від 18 квітня 1961 р., Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. та внутрішнього, прийнятого на основі цих конвенцій Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р., надають особистої недоторканності та виключають із криміна-льної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав та певне коло інших іноземних громадян або частково обме­жують таку юрисдикцію щодо консульських посадових осіб і консуль­ських службовців, виходячи з принципу взаємності. Ці особи за вчи-нений злочин на території України підлягають юрисдикції лише тієї держави, яка їх акредитувала, тому питання про їх відповідальність вирішується дипломатичним шляхом.

Відповідно до ст. 13 Положення, на цих осіб кримінальна юрисдикція України поширюється як виняток лише у випадках ясно наданої згоди на це держави, що їх акредитувала, яку вона, згідно з пп. 1, 2 ст. 32 Конвен-ції, висловлює позбавленням певної особи імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування (України). На загальних шдставах кри-мінальнйюрисдикції України можуть підлягати такі особи лише у ,азі втрати ними такого імунітету з інших причин. Наприклад, шсля того як Україна сповістила державу, яка їх акредитувала, п£о те що зпдно з п. 2 ст. 9 Конвенції вона вже не визнає сшвробітником дипломатичного пред-ставництва дипломатичного агента, якого раніше згідно з п. 1 ст. 9 Конве-нції визнала неприйнятною особою і сповістила про це дану державу, а та протягом певного строку не відкликала цю особу або не припинила її по-вноважень чи відмовилася це зробити.

Викладені вище положення міжнародного права відображені, зок-рема, у ч. 4 ст. 6 КК України, за якою: «Питання про кримінальну від-повідальність дипломатичних представників іноземних держав та ін-ших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є

42 Р. В. БЕРЕШ А

підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом».

Крім КК, на території України мають чинність і загальновизнані норми міжнаро.ного п£ава. Гарантуючи права і свободи людини і громадянина, ч 4 ст. 55 Конституції України надає право кожном-«після використання всіх національних засобів правового захисту зве ртатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних о»ганів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Міжнародною судовою установою щодо міжнародного захист-прав людини, відповідно до Конвенції про захист прав 1 ОСНОВНИХ сво бод «людини від 4 листопада 1950 р. є Європейський суд з прав люди-ни. Від 1 листопада 1998 р., згідно з Протоколом № 11 до цієї Конвен-ції, всі заяви про порушення Конвенції розглядає Європейський суд з прав людини. Для громадян України та іншихосіб, які проживають у ній, право на звернення до цього суду виникло від 11 вересня 1997 р. '