306 Р. В. Вереша

цьому за французькими законами розрізняються співучасть у вигляді підбурювання, керівництва виконавцями, надання засобів, допомоги та сприяння вчиненню злочину. Що стосується ФРН, то за її законодав-ством розрізняються лише вчинення злочину (у формі одноособового виконання сшввиконання та опосередкованого виконання) і підбурю-вання до скоєння злочину.

Нарешті, у кримінальному законодавстві держав даної правової сім’ї відсутні як загальне визначення, так і вказівки щодо сутності та цілей покарання. У .ранцузькій доктрині панують дві головні тенден-ції з даного приводу За однією з них покарання - щ форма реагуван-ня суспільства на злочин, яка має на меті відплату та залякування, згі-дно з іншою - головними цілями покарання є виправлення та ресоціалізація злочинця.

Що стосується системи покарань та їх видів, то вони в межах роз-глядуваної правової сім’ї відзначаються значним розмаїттям, том£ це питання вимагає самостійного розгляду. Як приклад наведемо, що як -французькому, так і в німецькому кримінальному праві існує покаран ая на довічне позбавлення волі. Разом з тим передбачено і позбавлен-ня волі на певний строк, максимальний термін якого за КК Франції становить 30 років, а за КК ФРН — 15 років.

§ 2. Кримінальне право країн загального права

Дану правову сім’ю ще інколи називають англо-амери-канською правовою сім’єю, що заснована на загальному праві, рік ви-никнення якого вважається 1066. Це право мало великий вплив на розвиток правових систем не тільки Великобританії та США, а й Індії, Пакистану та низки країн Африки.

Щодо поняття злочину у правових системах держав цієї правової сім’ї можна зазначити, що законодавче визначення цього поняття або зовсім відсутнє, або у кодексах викладено його формальне визначення. Так, у англійському праві визначення поняття зл^ину у традиційному розумінні не існує. Під ним розуміють шкоду, спричинену діянням державі та суспільним інтересам. Відсутній у ньом£ і виключний пе­релік злочинів, оскільки англійське кримінальне %аво залишається некодифікованим. Вважається, що воно нараховує загалом більш, ніж сім тисяч складів злочинів.

Зазвичай поняття злочину в англійському законодавстві дається -судових вироках щодо кожного окремого випадку. В більшості сучас них кримінальних кодексів штатів США, навпаки, міститься формалі-

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 307

зоване визначення злочину — діяння, яке заборонено нормами кримі-нального права під загрозою покарання.

За відсутністю загального визначення поняття злочину у криміна-льному праві держав даної правової сім’ї не існує єдиної системи ознак цього антисоціального явища. Найбільш суттєвою ознакою зло-чину в англійському та американському кримінальном’ праві є наяв-ність у відповідному діянні двох критеріїв - обєктивного та суб’єктивного.

Об’єктивний критерій, який позначається у доктрині як асіш геш, тобто поведінка, що виразилась у добровільній дії чи бездіяльності і спричинила певну шкоду або створила загрозу її спричинення. При цьому мається на ’вазі цілком конкретні дія чи бездіяльність, оскільки умисел, що не обєктивований зовні, не підлягає покаранню. Суб’єк-тивний критерій, що позначається як тет геа, тоОто дух вини (аОо за-боронений умонастрій), який певною мірою можна розглядати як різ­новид поняття вини за континентальним правом. Зрозуміти цей крите­рій можна, якщо враховувати те, що за англо-американським кримінальним правом існує інститут об’єктивної відповідальності, так званої абсолютної вини, коли кримінальну відповідальність (напри-клад, за статеві злочини) встановлено на підставі лише асіш геш.

Протиправність як ознака злочину що у континентальному кримі-нальному праві знайшла відтворення у класичному пиііит сгітеп зіпе Іеее, в праві Великобританії та США розуміють не як суперечність за-кону, а як суперечність праву, оскільки історично під нормами права в Англії розуміли і норми закону, і норми прецедентного (загального) права.

Що стосується осудності, то у доктрині зазначених держав вона не знайшла чіткого визначення І розглядається у безпосередньому зв’язку з тет геа, коли для кожного складу злочинів передбачається власний зміст цього терміну. Звідси велика кількість поглядів та пропозицій ЩОДО визначення вини і осудності. Можна лише зазначити, що за пе-реважною думкою англійських фахівців вина, як підстава осудності, повинна завжди містити два елементи: а) у момент вчинення злочин-особа має контролювати свої дії; б) вона повинна передбачати ті нас лідки, що дійсно виникли в результаті поведінки, реалізованої винним.

Сучасне англійське п)аво знає три форми вини: намір (іпіепі), не­обережність (гесИезте^ і недбалість (пефщепсе), проте сталих ви-

чинних кодексів, прийнятих штатами, за яким дії винного можуть бути вчинені: з метою, з усвідомленням, необережно і недбало.