§ 7. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності

Крім загальних видів звільнення від кримінальної відпові-дальності, визначених у Загальній частині, закон знає й особливі види звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення окремих конкретних злочинів, виписаних в Особливій частині КК.

214 Р.В. БЕРЕШ А

У літературних джерелах ці норми позначені терміном «стимулю-ючі» або «заохочувальні» норми кримінального права. Зазначені нор-ми надають можливість (стимулюють) особі відступитися від вчиш£-ваного нею злочину. Якщо особа в момент вчинення злочину (в іншому разі — після вчинення злочину) добровільно відмовиться ві-його закінчення (в іншому — разі добровільно заявить про його вчи нення) й доведе позитивною поведінкою своє каяття, то така особа обов’язково звільняється від кримінальної відповідальності. Таке зві-льнення є особливим (ші §епегі$) не лише тому, що воно визначене в Особливій частині Кодексу, а й тому, що застосовується після вико-нання особою, яка вчиняє (вчинила) злочин, спеціальних для кожного конкретного злочину умов.

Нагадаємо, що звільняється від кримінальної відповідальності гро-мадянин України за вчинену державну зраду при виконанні ним двох умов:

1) невчинення злочинних дій, обумовлених завданням з боку іно­земного а’ресата і 2) добровільної заяви органам влади про свій зло-чинний звїзок з іноземним адресатом та що от.имане завдання (ч. 2 ст. 111 КК). В іншому разі, наприклад, згідно з ч 2 ст. 114 КК звільня-ється від кримінальної відповідальності громадянин іноземної держа-ви, а також особа без громадянства за діяльність, пов’язану зі шпигун-ством за наявності трьох умов: 1) добровільне припинення злочинної діяльності; 2) повідомлення органам влади про вчинене; 3) якщо вна-слідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інте­ресам України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 КК, особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності якщо стосовно неї ма-ло місце вимагання хабара або якщо після дачі хабара вона добровіль­но заявила про те, що сталося.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 КК особа, яка добровільно здала вогне­пальну зброю, бойові припаси або вибухові речовини, що зберігалися у неї без відповідного дозволу, звільняється від кримінальної відпові-дальності. Умови звільнення від кримінальної відповідальності випи-сані і в ч. 4 ст. 307 щодо незаконного виробництва, виготовлення, при-дбання, зберігання, перевезення або збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

_{Розділ XVI}

ПОНЯТТЯ ТА МЕТА ПОКАРАННЯ

§ 1. Поняття та ознаки кримінального покарання

Закон оголошує поведінку людини злочинною, якщо вона є настільки руйнівною, що потребує втручання держави. Злочин поро-джує кримінальну відповідальність. Конкретною формою реалізації «^відповідальності є покарання того, хто^чинив злочин, шляхом за-стосування до нього певної, передбаченої законом санкції. При цьому санкція кримінального закону потрібна не лише як спонука до покори,

Загальне визначення покарання дано в ч. 1 ст. 50 КК, за якою «по­карання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод за-судженого».

Характерними ознаками покарання вважаються:

1. Покарання — це осуд винного і його діянь с.дом від імені дер-

конної сили засуджений зобов’язаний фактично перетерпіти обмежен-ня певних прав і свобод, що становить зміст конкретного покарання, а відповідні державні органи зобов’язані виконати вирок суду, тобто ре­ально застосувати призначене засудженому покарання.

Покарання за цими його особливостями відрізняється від інших за-ходів впливу, передбачених Кримінальним кодексом, що не є пока-ранням, а саме: примусові заходи виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК) та примусові заходи медичного характеру (ст. 94 КК). Такі заходи не мають карального, репресивного характеру, не містять осуду вчинено-го і самої особи від імені держави. ГХ ЗМІСТОМ є виховання або лікуван-ня у відповідних для цього закладах.

2. Покарання призначає лише суд в обвинувальному вироку ві- імені держави. Призначення покарана лише за вироком суду є кон ституційним принципом. За положеннями ст. 124 Конституції Украї- ни, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій ш-шими органами чи посадовими особами не допускаються.