228 Р. В. Вереша

(ст. 132), незаконне проведення аборту (ст. 134), неналежне виконання професійних чи службовий обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх (ч. 1 ст. 137), незаконне розголошення лікарської таєм-ниці (ст. 145).

Громадські роботи не можуть призначатися таким особам, що вчи-нили злочин: а) особам, визнаним інвалідами першої або другоГгрупи; б) вагітним жінкам; в) особам, які досягли пенсійного вік?; г) військо-вослужбовцям строкової служби.

Ухилення від відбування громадських робіт особою, засудженою до такого покарання, є злочином, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 389 КК.

Ухилення засудженого від відбування громадських робіт — це по-рушення порядку та умов відбування покарання, тобто притягнення Осудженого до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження; більше двох разів протягом місяця невихід на громадські роботи без поважних причин, а також доп.щення більше двох порушень трудової дисципліни протя-гом місяця

5. Виправі роботи — це вид покарання, який відповідно до ст. 57 КК «встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбу-вається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робії провадиться ві,рахування в доход держави у роз­мірі, встановленому вироком суду в межах від десяти до двадцяти відсотків». Відрахувань провадять за кожний відпрацьований мі-сяць. Виправні роботи застосовуються частіше за все у тих випадках, коли було вчинено злочин невеликої тяжкості, а в деяких випадках і за вчинення злочинів середньої тяжкості.

Характерними ознаками цього покарання є: 1) воно належить до основних видів покарання; 2) його застосовує суд лише у випадках: а) коли такий вид покарання передбачений у санкції статті Особливої ча-стини Кодексу, б) заміни штрафу виправними роботами (ч. 4 ст. 53 КК), в) призначення більш м’якїго покарання, ніж передбачено зако-ном (ст. 69 КК); 3) воно призначається у межах від двох місяців до двох років; 4) це покарання відбувається за місцем роботи засуджено-го; 5)^Ркожного місяця^ заробіт^ засудженого вираховується^Уу доход держави визначена судом частина із усієї суми його заробітку в межах від десяти до двадцяти відсотків.

У строк відбування виправних робіт зараховуються дні, місяці і роки, протягом яких засуджений працював і з його заробітку проводи-лося відрахування. У строк відбуваннГцього покарань зараховуються також ті дні, протягом яких засуджений не працював з поважних при-

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 229

чин, у тому числі й той час, протягом якого він офіційно був визнаний безробітним; час щорічної чергової відпустки не зараховується до строку відбування покарання. Вироки до виправних робіт проводяться до виконання не пізніше десятиденного строку з тя набрання виро-ком законної сили або звернення його до виконання.

Виправні роботи не застосовуються до: а) вагітних жінок; б) жінок, які перебувають у відпустці по догляд? за дитиною; в) непрацездат-них; г) осіб, що не досягли 16-ти років; ґ) осіб, що досягли пенсійного віку д) військовослужбовців; є) осіб рядового і начальницького склад-Де;жавної служби спеціального зв’язк? та захисту інфо,мації Украї ни^) п,ацівників правоохоронних органів; ж) нотаріусів суддів, про-курорів адвокатів; з) державних службовців; и) посадових осіб органів місцевого самоврядування.

У ч. 3 ст. 57 КК передбачено, що особам, які стали непрацездатни-ми після винесення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку^ трьох установлений законодавством України неоподаткованих мінімумів доходів громадян за один місяць виправ-них робіт. Ухилення від відбування виправних робіт особою, засудже­ною до цього покарання, визнається злочином проти правосудця і ка-рається за ч. 2 ст. 389 арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

6. Службове обмеження для військовослужбовців. Відповідно до ст. 58 КК України, покарання у вигляді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військо­вослужбовців ст,окової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках передбачених Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважати-ме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

Цей вид покарання в значній частині схожий з покаранням у ви-

які вчинили злочин невеликої тяжкості, а за наявності певних обставин — і за злочин середньої тяжкості, продовжувати військову службу і не бути відірваними від звичайних для них умов життя.

Покаранню у вигляді службового обмеження властиві такі ознаки: 1) воно застосовується лише як основний вид покарання; 2) воно за-стосовується лише до певної категорії військовослужбовців, а саме: осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів та військовослужбо­вців надстрокової служби чи служби за контрактом; 3) воно застосову-