§ 1. Принципи законності, рівності громадян перед законом і особистої відповідальності за наявності вини

У теорії кримінального права принцип законності виража-ється формулою: немає злочину — немає покарання без вказівки на те у законі (пиііит сгітеп, пиііароепа *іпе Іе_§е).

Принцип законності : загальній формі закріплено в Конституції УкраЇРш таким положенням «Ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як правопорушення» (ч. 2 ст. 58). Зміст цього принципу розкривається також у ч. 2 ст. 4 КК, згідно з чим «злочинність і карГність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння». Це положення, по-перше, зобов’язує державні органи влади і посадових осіб суворо до-держуватися норм кримінального закону^и притягненні людини до кримінальної відповідальності та застосуванні до неї покарання і, по-друге, виключає застосування кримінального закону за аналогією щодо дій, які не передбачеш нормами Загальної та Особливої частин КК.

Принцип рівності громадян перед законом означає, що особи, які вчинили злочин, рівні перед законом і підлягають кримінальній відпові-дальності незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, займаної посади, віросповідання, переконання тощо. Тут йдеться про юридичну рівноправність громадян яка за цим принципом вирізня-ється віТфактичної (соціальної)рівності. Сенс юрпдиїногТаспекту у да-ному вішадку полягає в забезпеченні однакового для всіх громадян обов’язку понести за вчинений злочин покарання, вид і розмір якого пе-редбачеш кримінальним законом. Фактична рівшстГ громадян у сфері кримінального права забезпечується принципо^ справедливості, зі-вання якого під час визначення міри кримінального впливу дозволяє вра-ховувати особливості конкретної події і індивідуальні властивості особи, яка вчинила злочин, і тому фактична відповідальність кожної людини за вчинений злочин у всіх випадках неоднакова.

Принцип особистої відповідальності за наявності вини особи є ві-дображенням загальноконститущйного принципу, відповідно до якого «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (ч. 2 ст. 61 Конституції). Згідно з цим принципоГ особа, яка вчинила діяння, що виписано в законі як злочин, підлягає особистій кримінальній відповіда-льності. Разом з тим відповідно до цього принципу неприпустимо покла-дати кримінальну відповідальність на особу за злочин, який було вчинено іншою^РособокЛтакож неможливо притя/ати до кримінальної відповіда-льності юридичну особу. Іншими словами, особиста відповідальність за

20 Р. В. Вереша

вчинений злочин можлива лише при встановленні в діянні конкретної особи вини у формі умислу чи необережності (ст. 23—25).

§ 2. Принцип невідворотності кримінальної відповідальності та гуманізму

Принцип невідворотності кримінальної відповідальності виявляється у тому, що: 1) кожна особа, в протиправних діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримінальну відповідальність; 2) така особа не може бути покарана за один і той самий злочин двічі (ч. 3 ст. 2 КК). У цьому принципі закладено також загальну і спеціальну пре-венщї норГкримшального права.

Принцип гуманізму пов’язаний з піклуванням держави про безпеку лю-дини,з^оданістю, повагою до людської гідності. Кримінальний закон за-перечує жорстокі, болісні та тілесні покарання, не має за мету помститися (око за око, зуб за зуб) особі, яка вчинила злочин, заподіяти їй фізичні стра-ждання. Держава при застосуванні до людини, яка вчинила злочин, мі’и покаранні прагне повернути цю людину до суспільства, колективу сімї. Санкції статей Особливої частини КК відповідають ступеню небезпеки злочину. Гуманізм кримінального права полягає і в тому, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнена від кримі-нальної відповідальності з передачею її на поруки (ч. 1 ст. 47 КК).

Принцип гуманізму найповніше виявляється щодо неповнолітніх злочинців. Крім вищезазначеного, він полягає й у тому, що:

1. неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкос­ті, може бути звільнено від кримінальної відповідальності із застосу-ванням до нього заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК);

2. покарання у вигляді позбавлені волі особам, які не досягли до вчинення злочину' 18-річного віку, не може бути призначено на строк більше десяти років, а у випадках вчинення особливо тяжкого злочи-н’ , поєднаного з умисним позбавленням життя людини, — на строк до піпадц™рокі.(,. 1_СТ. 102КК).

кримінальної репресії

особи ^^^^^^^^^^^^

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 21

ним з урахуванням тяжкості вчиненого злочину. Важливою підставою для вирішення питання про міру покарання злочинця є його індивідуа-льні особливості: фізичний стан, характер, виховання, професія, спосіб життя, а також середовище, в якому він пе,ебував, характер злочинно-го діяння і ступім тяжкості такого діяння форма вини тощо. Крім то-го, зазначений принцип виявляється у тому, що суд, з одного боку, за-стосовує суворі заходи покарання до осі£ які вчинили тяжкі й особливо тяжкі злочини, а з другого — широко застосовує міри пока-рання, не пов’язані з позбавленням волі до тих осіб, які вчинили зло­чини невеликої тяжкості.

Принцип економії кримінальної репресії властивий як законодав-чій, так і правозастосовній діяльності. На законодавчому рівні еконо-мія репресії полягає в тому, що законодавець із загальної маси проти-правних діянь до сфери кримінально караних відносить лише ті з них, які мають високий ступінь суспільної небезпеки, грубо порушують публічні або приватні права та інтереси, завдають таким правам та ін-тересам істотної шкоди або створюють реальну можливість заподіяння такої шкоди.

Законодавча економія кримінальної репресії має місце і під час класифікації злочинів (невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини - ст. 12 КК). Залежно від ступеня тяжкості злочину визначається міра покарання у санкції кримінально-правової норми Цей принцип виявляється і в законодавчому звуженні строків покарання за злочини невеликої та середньої тяжкості, в розширенні видів покарання, не пов’язаних із позбавленням волі, і в можливості звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Водночас в основу застосування кримінального закону як такого покладено однакову загальну міру відповідальності. Це означає, що єдиною підставою відповідальності для всіх, хто вчинив злочин, є на-явність у такому діянні складу конкретного злочину, виписаного в за-коні.

_{Розділ III}

КРИМІНАЛЬНИЙ ЗАКОН