116 Р. В. Береш а

Поняття «хронічний психічний розлад» охоплює г,упу хвороб тривалого характеру, що важко піддаються лікуванню мають без­перервний перебіг і тенденцію до прогресування, наприклад, шизо­френія, епілепсія, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз психози, що супроводжують людей похилого віку, деякі ор­ганічні хвор¹би центральної нервової системи та інші психічні за-

До тимчасових розладів психіки належать психічні захворюван-ня, які швидко розвиваються продовжуються незначний час і закін-чуються повним одужанням. Це гострі психози при загальних інфе­кційних захворюваннях, наприклад, тифі, реактивні стани (тимча-совий розлад психічної діяльності під впливом глибоких душевних потрясінь) і так звані виняткові стани, що викликають запаморо­чення свідомості на деякий проміжок часу (патологічне сп’яніння, сутінковий стан свідомості, патологічний ефект) тощо. Тимчасові розлади психіки в судово-психіатричній практиці зустрічаються рі­дше за хронічні, і особливо нечасто доводиться зустрічатись з ви-нятковими станами.

Недоумство — це хворобливий стан психіки, який характеризу-ється неповноцінністю розумової діяльності, або розумовою обмеже-ністю. Самостійне судово-психіатричне значення має вроджене недо-умство (олігофренія). За ступенем ураження розумової діяльності розрізняються^ форми олігофренії: легка (дебільність), середня (ім-бецильність) і тіка (ідіотія). Набуте недоумство, що характеризуєть-ся зниженням або повною відсутністю попередньої нормальної розу-мової діяльності, оцінюється, як правило, у зв’язку з основним психічним захворюванням.

Ще один хворобливий стан психіки — це розлад психічної діяль-ності хворобливого характеру, що не підпадає під ознаки названих трьох категорій. До такого розладу психічної діяльності належать най-більш тяжкі форми психопатії; наслідки черепно-мозкової травми (травматична енцефалопатія) тощо.

Належність психічного розладу до тієї або іншої категорії зі згада-них не має самостійного значення для висновку про неосудність суб’єкта. Відповідний висновок може бути зроблено лише за умови, що такі хворобливі зміни психіки призвели до неможливості усвідом-лювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяль-ності) або керувати ними.

1 Більш докладно ознаки психічних розладів вивчаються в курсі судової психі-атрії.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 117

Встановлення медичного критерію неосудності вимагає дослі-дження характеру захворювання, що неможливо без спеціальних знань, і тому у таких випадках експертом може бути тільки лікар-психіатр. Однак і для встановлення юридичного (психологічного) кри-терію потрібне проведення експертизи, оскільки висновок про його наявність або відсутність у кожному ,азі обґрунтовується за допомо-гою клінічних психіатричних даних у чощ і виявляється тісний зв’язок обох критеріїв неосудності.

При багатьох психічних хворобах у людини зберігається до пев­них меж правильне сприйняття навколишнього світу. Для визнання особи неосудною потрібно встановити її нездатність усвідомлювати саме ті суспільно небезпечні діяння, які вона вчинила, будучи психі­чно хворою.

Питання про осудність (неосудність) завжди вирішується стосо­вно конкретного діяння. Ніхто не може б_У™ визнаний неосудним взагалі, безвідносно до вчиненого. По-перше, перебіг хронічних психічних захворювань припускає можливість поліпшення стан-(ремісії). По-друге, п,и деяких хворобливих станах психіки, напри клад, при олігофренії- особа може усвідомлювати фактичний харак-тер і суспільну небезпеку одних своїх дій (таких як заподіяння по­боїв, крадіжка) і не усвідомлювати суспільної небезпеки інших дій, які стосуються більш складних відносин (порушень санітарно-епідеміологічних правил).

Інтелектуальна і емоційно-вольова сфери неподільно пов’язані між собою. Сучасна психіатрія вважає, що не існує ізольованого ураження психічних функцій. Однак це не виключає того, що хворобливий роз­лад психіки може зачіпати переважно ту або іншу її сторону. При де­яких хворобах особа в певних межах може критично ставитись ДО своїх дій, але не в змозі керувати ними, не може утриматись від їх вчинення Саме тому психологічними критеріями неосудності є як не­здатність особи усвідомлювати значення своїх дій (інтелектуальний критерій), так і не можливість керувати ними (вольовий критерій). Обидві ці ознаки у ч. 2 ст. 19 КК України розділені сполучником «або», що підкреслює їх самостійне значення.

Особа визнається неосудною, якщо вказані порушення інтелекту т-волі обумовлені хворобливим станом психіки. При цьому не вимага ється, щоб саме суспільно небезпечне діяння, стосовно якого особа ви-знається неосудною, перебувало в прямій причинній залежності від психічного захворювання.

Неосудність обґрунтовується хворобливим станом психіки під час вчинення суспільно небезпечного діяння. Тому неправильним є