238 Р. В. Вереша

Довічне позбавлення волі — найсуворіше покарання у криміналь-нс4 праві України. Цей внд покарання передбачено в альтернативі з позбавленням волі на певниІ строк і за обмежене коло особливо тяж-ких злочинів, а саме: посягання на життя державного чи громадського діяча (ч. 1 ст. 112); умисне вбивство за обставин, які обтяжують пока-рання (ч. 2 ст. 115); посягання на життя працівника правоохоронного органу члена громадського формування з охорони громадського по­рядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348); пося-гання на життя суд’і, народного засідателя чи присяжного або їх бли-зьких родичів . звязку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (ст 379); посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомо-ги (ст. 400); порушення законів та звичаїв війни, якщо воно поєднано з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438); застосування зброї масового зни-щення, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 439); геноцид (ч. 1 ст. 442); посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443).

За наявності виняткових обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого, з ура-хуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може,від-повідно до ст. 69 КК, призначити за особливо тяжкі злочини основне покарання (спеціально передбачене в законі) — довічне позбавлення волі — і перейти до більш м’якого покарання, застосувавши позбав-лення волі на певний строк.

При складанні покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань як за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 70), так і за сукупністю вироків (ч. 2 ст. 71), остаточне покарання при-значається шляхом поглинання менш суворих покарань довічним по-збавленням волі.

Актом помилування може бути здійснена заміна засудженому при-значеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років (ч. 2 ст. 87).

Питання про застосування давності відповідно до ст. 49, 80 КК до особи, яка вчинила злочин, що карається довічним позбавленням волі, або була засуджена до довічного позбавлення волі, вирішує суд. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі замінюється позбавленням волі на певний строк.

Виходячи з принципу гуманізму довічне позбавлення волі не застосо-вується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років, і до осіб у віці по-над 65 років, а також до жінок, що були у стані вагітності шд час вчинен-ня злочину або на момент постановлення вироку (ч. 2 ст. 64 КК).

_{Розділ XVIII}

ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

§ 1. Загальні засади призначення покарання

Після того як у ході судового розгляду кримінальної спра-ви буде доведено, що в діянні підсудного є конкретний склад злочину, і дано правильну відповідно до закону кваліфікацію такого злочин^ суд, за загальним правилом, має вирішити питання про вид та розмір покарання винного.

Суд на підставі, в першу черг, , положень, передбачених ст. 65 КК, пршшчае покарання: 1)%^ встановлених 'у санкнн ста™ (санк-ції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідаль-ність за вчинений злочин; 2) у відповідності до положень Загальної ча-стини Кодексу; 3) з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, способу та мотиву вчиненого злочину, характеру та розміру заподіяної шкоди та обставин, що пом’якшують та обтяжують

Сформульовані положення названі в ст. 65 КК загальними засада-ми призначення покарання. До зазначених засад призначення пока-ранні мають безпосереднє відношення такі принци! кримінальног-права, як законність, вина особи, гуманність та справедливість. В цьо му плані на особливу увагу заслуговує обов’язок суду призначати справедливе покарана. Неприпустимою є діяльність суду за принци-пом «чим суворіше - тим справедливіше», який нерідко застосовува-вся тоталітарними режимами.

Справедливість покарання — це об’єктивне, неупереджене, на-справді законне застосування до громадянина, який вчинив злочин, виду та розмір. покарання, які відповідають морально-етичним і пра-вовим нормам У науці кримінального права пануючим є положення щодо справедливості покарання, за яким: а) покарання має відповідати тяжкості вчиненого злочину, суспільній небезпечності особи винного та обставинам, що пом’якшують або обтяжують покарання; б) пока-рання має забезпечувати однаковий (рівний) для будь-кого із громадян обов’язок понести за вчинений злочин відповідальність в межах санк-ції відповідної статті кримінального закону; в) застосування більш су-ворого виду покарання як альтернативного, що зазначене у санкції статті Особливої частини КК, можливе лише тоді, коли менш суворий вид покарання не може забезпечити виправного впливу на злочинця; г)