110 Р. В. Береш а

звільнення від покарання (ч. 4 ст. 74 КК України), звільнення від відбу-вання покарання з випробуванням (ст. 75-79 КК України), умовно-дострокового звільнення від відбування пока’ання (ст. 81 КК України), заміни невідбутої частини покарання більш мяким (ст. 82 КК України-звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають ді тей віком до трьох років (ст. 83 КК України), звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК України), звільнення від покарання на підставі зако-ну України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК України), а такожщодо зняття судимості (ст. 91V України).

Все це свідчить про те, що суб’єкт злочину як учасник кримінально-правових відносин перебуває у центрі уваги кримш™-правового рег. -лювання з моменту виникнення цих відносин і до закінчення їх існування

Першою обов'язковою ознакою суд єкта злочину є те, що ним мо-же бути лише фізична особа, тобто людина. Сучасне кримінальне пра-во України визнає лише індивідуальну^ кримінальну відповідальність фізичних осіб за вчинення ними ЗЛОЧИНІВ.

У багатьох правових нормах як Загальної, так і Особливої частин КК України, вживаються щодо суб’єкта злочину, фізичної особи, спе­ціальні дефініції і різноманітна термінологія, яка відпові.ає змісту тієї норми, з якою закон пов’язує певні юридичні наслідки Йдеться про вживання таких дефініцій і термінів: 1) особа, яка вчинила злочин не­великої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин; 2) особа, яка вчинила умисний злочин; 3) особа, яка вчинила злочин з необережності; 4) особа, яка вчинила злочину віці з 14 до 16 років; 5) особа, яка повторно вчинила умисний злочин і має судимість за умисний злочин (рецидив злочину); 6) особа, до якої застосовують-ся примусові заходи медичного характеру (ст. 93 КК України); 7) осо-ба, до якої застосовується примусове лікування (ст. 96 КК України) ; 8) особа, що раніше була судима за вчинення певного злочину тощо.

В юридичній літературі неодноразово зверталась увага на те, що у стародавні й середньовічні часи суб’єктом злочину могли виступати і тварини (щопрГвда, на теренах України таких випадків практітчно н-зафіксовано). У країнах середньовічної Західної Європи досить поши реними були суди над тваринами. Суди світські судили тварин, що за-вдали смерть ідині (найчастіше —бики, кабани), а судимі — тварин, визнаних джерелом громадських лих. Документально зафіксо-вано судові процеси над комахами і тваXинами, що зни.ували посіви, виногр'адникїтощо, так, наприклад, віДп доXVII с Лише у Фра. ції винесено більше ста смертних вироків тваринам.

Криміналісти звертають увагу на те, що сьогодні можуть виникну-ти інші, сучасні, проблеми, пов’язані із застосуванням поняття

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 111

«суб’єкт злочину». Наприклад, у США тривають інтенсивні дослі-дження й експерименти зі створення першої в світі штучної людини. Це буде найновітніший комп’ютер зі зворотним зв’язком, штучним ін-телектом, сформованим світоглядом, розвиненою самосвідомістю, з бажаннями, свахами, намірами," повним комплексом психічних ста-нів, властивих людині. Чи буде підлягати штучна людина криміналь­ній відповідальності, якщо своєю поведінкою спричинить, наприклад, тяжкі наслідки? Очевидно, це мають вирішувати законодавці.

Проте основним, що підкреслює значущість розглядуваної ознаки, є те, що суб’єктом злочин? за чинним кримінальним законодавством України не може бути особа юридична. Кримінальної відповідальності вона нести не може (на відміну від відповідальності цивільно-право­вої). При цьому у деяких іноземних країнах кримінальна відповідаль-ність юридичних осіб не виключається¹.

Чинне кримінальне законодавство України виключає кримінальну відповідальність юридичних осіб (підприємств, установ, організацій будь-яких форм власності). Всі найважливіші інститути к,имінального законодавства України (злочин, вина, відповідальність покарання і його мета, загальні засади призначення покарання тощо) сформульо­вані винятково на застосування їх до фізичних осіб.

Якщо в діях, вчинених від імені юридичних осіб, є склад злочину, відповідальність мають нести конкретні фізичні особи, які в цьому ви-нуваті. Лише таким чином може бути втілений у життя принцип інди-відуальної особистої відповідальності. Так, за ухилення від сплати по­датків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212 КК України), за випуск або реалізацію недоброякісної продукції (ст. 227 КК України) тощо відповідальність мають нести не підприємства, установи, органі-зації, а їх керівники.

¹ На сьогодні юри,ичні особи можуть бути с,б’єктами злочинів за кримінальним

та довершений вигляд інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб отримав у Франції, незважаючи на те, що першість у встановленні такої відповідальності нале-

у випадках, коли юрисдикція французьких судів розповсюджується на вчинені діяння. Така перша категорія юридичних осіб. Друга ж представлена юридичними особами пу­блічного права.