236 Р. В. Вереша

Позбавлення волі призначається лише у випадках, передбачених санкціями статей Особливої частини КК. При цьому судне має права перевищити межі строку позбавлення волі, передбачені санкцією стат-ті Особливої частини КК за вчинення окремого конкретного злочину. Виняток становлять п.авила призначень покарання за сукупністю вироків (ч. 2 ст. 71 КК) За цими правилами при складанні покарань -вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно при значеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у випадках, якщо хоча б один із злочинів є особ-ливо тяжким — не повиненперевищувати двадцяти п’яти років.

Особи, засуджені до позбавлення волі, відбувають покарання в ізо-ляції від суспільства і утримуються під охороною та постійним нагля-дом у кримінально-виконавчих установах певного, відповідно до ви-року суду, режимного типу залежно від тяжкості вчиненого злочину та категорії засуджених. Тому тяжкість покарання у вигляді позбавлення волі значною мірою визначається видом установ, які займаються ви-конанням цього покарання.

Порядок, умови та режим відбування покарання у вигляді позбав-лення волі в тій чи іншій установі регламентуються Кримінально-виконавчим кодексом України.

Позбавлення волі покладає на засудженого значні правообмежен-ня, які істотно змінюють його п,авовий статус. Засуджений позбавля-ється права вільно пересуватися вільно розпоряджатися своїм часом, позбавляється звичні для нього умов життя і поведінки, соціальний зв’язків, сімейних стосунків; він змушений переносити фізичні та пси-хологічні навантаження і значний моральний тягар. Позбавлення волі породжує також певні соціальні наслідки (погіршення матеріального стану ’ідннх засудженого,діти виховуються без батька чи матері, час­то сімя засудженого розпадається тощо).

Дещо маємо сказати про смертну кару як один із давніх видів по­карання. Вона походить від стародавнього звичаю кровної помсти і знана практично всіма країнами і народами. Пам’ятки права свідчать про найжорстокіші способи виконання смертної кари — відсікання голови, повішення, утеплення, спалення, колесування, четвертування таін.

У міжнародних та європейських організаціях, у деяких друкованих працях і пресі протягом значного історичного часу було наведено чи-

цієї проблеми позначилася і на національному законодавстві багатьох держав світу.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 237

Сьогодні переважна більшість держав світу скасували смертну ка-ру. Кожна із таких держав скасувала смертну кару як вид покарання, прийнявши відповідний закон. Але чимало держав (Китай, Російська Федерація, СІЛА, Японія, багато ісламських держав) зберігають у своїх законах такий вид покарання.

Україна обрала особливий шлях вирішення питання — бути чи не бути в Україні такому виду пока,ання, як смертна кара, — шляхом відповідного тлумачення, зокрема ст. 3 21 і 27 Конституції України, якими гарантується захист з боку держави права людини на життї.

Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституц¹ України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190^і Кримінального кодексу України 1960 р. в частині, що передбачає сме­ртну кару як вид покарання (справа про смертну кару), 29 грудня 1999 р. прийняв рішення:

1. Положення ст. 24 Загальної частини та положення санкцій ста-тей Особливої частини Кримінального кодексу України, які передба-чають смертну кару як вид покарання, визнати такими, що не відпові-дають Конституції України (є неконституційними).

2. Положення Кримінального кодексу України, що визнані неконс­титуційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення».

Отже, від 29 грудня 1999 р. ст. 24 Загальної частини КК України 1960 року і положення статей Особливої частини цього закону, які пе­редбачали смертну кару як вид покарання, втратили чинність.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 29 гру-дня 1999 р., Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів Украї­ни» від 22 лютого 2000 р. було: 1) виключено з КК України 1960 рок-ст. 24, що передбачала смертну кару як вид покарання; 2) запровадже но новий вид покарання — довічне позбавлення волі; 3) доповнено КК України 1960 року ст. 25² щодо встановлення і застосування покаран-ня у вигляді довічного позбавлення волі.

12. Довічне позбавлення волі. Довічне позбавлення волі пов’я-зане головним чином із запобіжними заходами щодо мети покарання. Це покарання введено до КК України не лише як самостійний вид, а й як такий, що замінив свого часу покарання у вигляді смертної кари.

Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) встановлюється за вчинення особливо тяжкого злочину і застосовується у випадках, спеціально пе­редбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбав-лення волі на певний строк.