§ 2. Поняття та зміст вини

Відповідно до ст. 23 КК України, виною є психічне став-лення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим ко-дексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Виш - це центральне поняття кримінального права, основна, обов’язков’ ознака бу'дь-якого складу зачину. Вона виТначає саму н. явність субєктивної сторони складу злочину і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим скла-злочину. Від правильного вирішення питання про вину насамперед за лежить зміцнення законності в діяльності органів і посадових осіб, що ведуть боротьбу зі злочинністю.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 129

У кримінальному законодавстві України поняття вини вперше дано в КК України 2001 року. Передумовою вини є осудність особи, яка вчинила злочин, і досягнення нею віку встановленого для криміналь­ної відповідальності за такий злочин.

У теорії кримінального права щодо нормативного визначення по-няття вини можна виділити три основні підходи:

1. дається нормативне визначення як загального поняття вини, так і окремих її форм та видів;

2. підхід, в якому відсутнє окреме визначення поняття вини на нормативному рівні, а даються визначення її окремих форм і/або видів;

3. на нормативному .івні закріплюються форми та види вини, але не розкривається їх зміст

Перший підхід передбачено й у кримінальному праві Республіки Білорусь та України. Наприклад, у ч. 1ст. 21 КК Республіки Білорусь дається визначення поняття вини, а у ст. 22, 23, 25 передбачається ви-значення її форм та видів. Другий підхід знайшов своє втілення, на-приклад, у кримінальному п^ві Австралії, Республіки Польща, Фран-ції, Швейцарії, штату Нью-Йорк (СІЛА). Так, у .озділі 5 КК Австралії визначаються: елементи вини (п. 5.1), умисел (п 5.2), злочинне знання (завідомість) (п. 5.3), необережність п 5.4), недбалість (п. 5.5); ст. 21 КК Республіки Сан-Марино визначає умисні злочини, неумисні зло­чини та проступки. Третій підхід застосовується, наприклад, в кримі-нальному праві Данії, Іспанії, Нідерландів, ФРН, Швеції, Японії. Так, у § 15 КК ФРН встановлено, що караним є лише умисні діяння, якщо закон прямо не передбачає покарання за необережне .іяння; ст. 38 КК Японії передбачає умисел, необережність та помилку

Хоча в кримінальних кодексах переважної більшості зарубіжних держав пряме визначення поняття вини не наводиться визначення поняття вини, що дається у ст. 23 КК України, потрібно, оскільки до­зволяє:

1. визначити природу вини як психічного феномена, що має прояв при вчиненні злочину;

2. у загальних рисах розк:ити зміст вини, її сутність;

3. відповісти на питання до чого встановлюється психічне став-лення — до діяння, його наслідків або злочину в цілому, чи є вина проявом свідомого або несвідомого психічного, або вона є результа-том їх взаємодії. Тому не можна погодитися з думкою тих вчених, які зазначають, що у зв’язку з багатогранністю, складністю, в певному ро-з_умшш - неосяжністю вини не слід давати її визначення в законі, яке може бути представлено лише у спрощених логічних формах.

130 Р. В. БЕРЕШ А

Домінуючою в теорії кримінального права України є психологічна концепція вини, з ПОЗИЦІЙ ЯКОЇ і дається визначенню цього поняття у ст. 23 КК України.

Закріпивши у ст. 23 КК України визначення поняття вини, законо-давець вжив формулювання, які не можна розуміти однозначно, зок-рема, по-різному можна роз»міти зміст понять «дія чи бездіяльність, передбачена цим Кодексом, і термін «наслі.ки Щодо розумінні змісту цих понять можна виділити два підходи.»......

Відповідно до першого формулювання «... вчинюваної дії чи безді-яльності, передбаченої цим Кодексом...», можна розглядати як загаль­ну характеристику, яка охоплює не лише специфічний кримінально-правовий зміст діяння як елементу об’єктивної сторони складу злочи-ну, а й інші його елементи, зокрема, обстановку, час, місце, спосіб то-що; очевидно цей підхід передбачає, що й елементи складу злочину, які характеризують об’єкт (зокрема, відповідні властивості предмета і потерпілого від злочину), також охоплюються поняттям «... дії чи без­діяльності, передбаченої цим Кодексом...».

У межах цього підходу поняття «наслідки» також не може обме­жуватись і розумітись лише як елемент (ознака) об’єктивної сторони складу злочину, оскільки відповідно до ст. 23 КК України ставлення особи до наслідків є обов’язковим елементом вини, а в окремих юри-дичних складах злочинів (так званих формальних) наслідки як обов’язковий елемент об’єктивної сторони відсутні. Можливої дано­му разі законодавець розуміє під наслідками відповідні негативні змі-ни в об’єкті посягання — незалежно від того, чи втілюються вони в конкретну для сприйняття форму, чи виявляються на «соціальному рі-вні» без зовнішнього, об’єктивного, їх прояву.

Таким чином, перший підхід дозволяє констатувати, що відповідні формулювання ст. 23 КК України не кореспондують з традиційним вживанням їх у межах вчення про склад злочину і потребують додат-кових пояснень і застережень.

Відповідно до другого підходу розуміння поняття «дії чи бездіяль-ності, передбаченої цим Кодексом» і поняття «наслідків» здійснюється в межах традиційної термінології вчення про склад злочину; тоді діян-™ (д,Л„ бездшіть) розгляди, ,к елеме" (ознака) об’єктивної сторони складу злочину. Таким же елементом (ознакою) є наслідки. Відповідно інші елементи об’єктивної сторони, які в окре­мих складах злочинів є обов’язковими (спосіб, час, місце, обстановк-тощо), а тим більше елементи, що характеризують об’єкт злочину, за значеними поняттями не охоплюються. Однак у межах складу злочину певне ставлення до так званих обоє 'язкових об 'єктивних елементів (не

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 131

лише до діяння та наслідків) традиційно утворює конкретний зміст вини.

Таким чином, другий підхід дозволяє констатувати: якщо розуміти відповідні поняті межах тершнолопї, характерної для вчення про юридичний склад злочину, то визначення поняття вини в ст. 23 КК України потребує певних уточнень.

Основними категоріями, що характеризують вину, є зміст і фо­рма. Під змістом філософія розуміє єдність всіх складових елемен-тів об’єкта, його властивостей, внутрішніх процесів, зв’язків, супе­речностей і тенденцій, що являють собою визначальну сторону ївищ або об’єктів. Вина як кримінально-правова категорія — це психічне ставлення, що знайшло вияв у конкретному злочині. Складовими елементами цього ставлення є свідомість та воля. Різні комбінації свідомості та волі як окремих елементів даного ставлен-ня утворюють різні модифікації вини. Тому інтелект та воля у пев­ному, передбаченому кримінальним законом їх поєднанні, утворю-ють ЗМІСТ вини.

Формою є внутрішня структура сталих зв’язків і взаємодій елемен-тів, властивостей та процесів, що утворюють предмет або явище, а та-кож спосіб існування і виразу змісту. Форма вини визначається закрі-пленим у законі співвідношенням психічних елементів (свідомості і волі), що утворюють зміст вини, тобто відмінністю в інтенсивності і визначеності інтелектуальних та вольових процесів, що відбувається в психіці суб’єкта злочину. Вона вказує на спосіб інтелектуальної і во-льової взаємодії суб’єкта з об’єктивними обставинами, які становлять юридичну характеристику даного виду злочинів.

Поняття «психічне ставлення», що вживається в ст. 23 КК України, конкретизується у відповідних форм:люваннях, вжитих у ст. 24, 25 КК України. Такими формулюваннями є

1. «усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслід-ки і бажала їх настанІ»; ^?

2. «усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслід-ки і хоча не бажала, ал'е свідомо припускали їх настання»;

3. «передбачала можливість настання суспільно небезпечних нас­лідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розрахову-вала на їх відвернення»;

4. «не передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і мог-ла їх передбачити».

132 Р. В. БЕРЕШ А