§ 5. Крайня необхідність

Крайня необхідність — це такий збіг обставин, за якого ви-никла безпосередня небезпека для певного об’єкта, зберегти який можна, лише заподіяв™ шкоду іншому^, менш цінному об’єктові. Інакше кажучи правомірним вважається заподіяння (за наявності загальної небезпеки шкоди одним цінностям, що охороняються правом, з метою відвернути шкоду більш значним цінностям, які теж охороняються правом.

Частиною 1 ст. 39 передбачено, що «не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особічи охоронюваним Законом правом цієї людини або'інших осТб,Ттакож суспільним інтере-сам, інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстано-вці не можна було усунути інгдими засобами і якщо при цьому не було допущ’но перевищення меж крайньої необхідності».

Обєктом захисту при крайній необхідності є: особисті блага лю­дини, її права та майно, блага та права інших осіб, блага та цінності громадянського суспільства чи держави.

Умови, що визначають правомірність крайньої необхідності:

1) наявність небезпеки заподіяння шкоди об’єктові захисту; 2) не­безпека, що виникла, має бути наявною, дійсною, тобто вона виникла, існує і ще не минула; 3) небезпека має бути невідворотною, а її усуну-ти неможливо без заподіяння шкоди іншим цінностям, що також охо-

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 195

роняються правом; 4) шкода має завдаватися так званим третім осо-бам, якщо шкода завдається нападнику, то вчинене розглядається за правилами про необхідну оборону; 5) особа завдає шкоду, будучи зо-бов’язаною або вимушеною до цього об’єктивними обставинами; 6) заподіяна шкода має бути меншою, ніж відвернена шкода.

Джерелом небезпеки, що зумовлює стан крайньої необхі,ності, можуть бути: а) стихійні сили природи (громовиця, землетрус, поже­жа, повінь, гірські лавини, дії джерела підвищені небезпеки, затоп-лення тощо); б) суспільно небезпечна поведінка людини (наприклад, створення аварійної ситуації, що може спричинити тяжкі наслідки); в) фізіологічний стан людини (голод, хвороба тощо); г) порушення робо-ти технічних чи автоматичних систем, що спричинило аварію або ка-тастрофу; ґ) напад тварин; д) збіг обставин, що зумовлює необхідність одночасного виконанні певних обов’язків.

Небезпека має бути дійсною, тобто існувати фактично, а не уявно. Помилковість особи щодо дійсного характеру небезпеки не породжує кримінальної відповідальності, якщо людина не усві.омлювала і не могла усвідомлювати помилковісГсвого припущення Якщо ж особа, яка припустилася помилки, могла усвідомлювати відсутність реальної небезпеки (не виявила належної обачливості), відповідальність має на-стати за необережний злочин.

Небезпека вважається невідворотною, якщо її неможливо було усунути іншим, більш ощадливим способом, к,ім того, який був за-стосований у даних конк,етних умовах. Отже край™ необхідність має вважатися відсутньою якщо в особи була можливість запобігти загрозі небезпеки без заподіяння шкоди стороннім благам або можна було застосувати менш небезпечний спосіб дій, але особа не викорис­тала ні тієї, ні іншої можливості.

У стані крайньої необхідності шкода завдається стороннім особам, не причетним до джерела небезпеки (до створення небезпеки). Тому, заподіяння шкоди в цьому випадку допускається лише за умови, що більша шкода усувається шляхом заподіяння меншої шкоди. Саме ця обставина виключає суспільну небезпечність і протиправність дій, вчинених у стані крайньої необхідності.

Проблема співвідношення двох цінностей щодо їх порівняльної важливості є дуже складною, особливо при порівнянні однорідних цінностей. Наприклад, при порівнянні благ волі і благ щодо тілесної

У законі взагалі немає будь-яких (об’єктивних або суб’єктивних) ознак такої відмінності. Тому, вирішуючи питання про співвідношення

196 Р. В. БЕРЕШ А

заподіяної і відверненої шкоди, необхідно виходити з конкретних об-ставин самої події, враховувати характер і розмір спричиненої і відве­рненої шкоди, а також пріоритетність благ або цінностей.

Отже, питання про те, яку шкоду визнавати значною, а яку менш значною, вирішує суд у кожному окремому випадку на основі об’єктивних і суб’єктивних критеріїв з урахуванням конкретних об-ставин певної події.

У житті іноді трапляються ситуації, коли людина опиняється пере-необхідністю водночас виконувати два покладені на неї обов’язки. Та кі випадки прийнято називати колізією правових обов’язків.

При колізії правових обов'язків має виконуватися той із них, який має відвернути більш значну шкоду. Таке положення прийнято роз­глядати як стан крайньої необхідності. Наприклад, лікар зобов’язаний надати медичну допомогу всім потерпілим під час автомобільної ава-рії, але в перш. чергу має надати таку допомогу людині з більш тяж-кими травмами

Перевищенням меж крайньої необхідності вважається умисне за-подіяння шкоди певним благам або цінностям, якщо така шкода явно не відповідала характеру, реальної небезпеки й була значно більшою, ніж відвернута шкода.

Більш лаконічно це положення викладено в законі. У ч. 3 ст. 39 го­вориться: «... перевищенням меж крайньої необхідності є умисне запо-діянню шкоди правоохоронним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода». Разом з тим закон зазначає, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж край-ньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити від-повідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Крайня необхідність відрізняється від необхідної оборони за таки-ми ознаками: а) у разі крайньої необхідності шкода завдається третім особам (стороннім благам), при необхідній обороні - нападникові; б) заподіяння шкоди третім особам у стані крайньої необхідності допус­кається за умови, що іншим шляхом не можна було запобігти загрозі небезпеки.

За необхідної оборони людина, на яку було вчинено напад, ма-право активно захищатися незалежно від того, що вона могла уникну ти посягання чи звернутися за допомогою до представників влади; в) якщо у стані крайньої необхідності заподіяна шкода має бути менш значною (рівноцінною), ніж відвернена шкода, то у стані необхідної оборони заподіяння шкоди тому, хто вчиняє напад, має бути лише не­обхідним у даній конкретній обстановці.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 197