§ 2. Джерела кримінального права

Кримінальне право України у період суверенності і неза-лежності характеризується множинністю джерел. Це система внутрі-шніх національних кримінальних законів та міжнародно-правових ж-

^^^^^^^^^,о законодавства є Кон-ституція України. Основний Закон містить низку положень щодо кри-мінальної відповідальності, а саме: ніхто не може відповідати за діян-ня, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення; закони та інші нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім ви-падків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність осо-би; ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідаль-ності одного виду за одне й те саме правопорушення; юридична відповідальність особи має індивідуальний характер; ніхто не зо-бов’язаний виконувати явно злочин ні розпорядження чи накази; особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана

24 Р. В. Вереша

кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У Конституції України наголошується також, що «ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому; нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню» тощо¹.

Конституція України має найвищу юридичну силу, тому всі кримі-нально-правові норми повинні відшвідатГконституції. Якщо прийня-та кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично або не може її на-бути. У такому випадку, зГст. 8 Конституції, має застосовуватися но-рма Конституції як норма прямої дії. На підставі цієї статті має засто-совуватися конституційна норма і тоді, коли певне положення кримінально-правового характеру не врегульоване кримінальним за-коном, але передбачено Конституцією України.

Основним національним джерелом кримінального законодавства є Кримінальний кодекс України, в якому сукупність кримінально-правових норм об’єднано у відповідні глави та систематизовано в пев-ній послідовності.

¹ Джерелом кримінального права зарубіжних держав є конституція відповідної країни, її внутрішні кримінальні закони та міжнародні правові акти, що містять но­рми кримінального права. У деяких державах кримінальні закони кодифіковано повністю (Російська Федерація - Кримінальний кодекс 1996 р.), в інших (Італія, Іспанія, Німеччина, Франція, СІЛА, Китай) поряд із кримінальними кодексами цих держав діють і окремі кримінальні закони. Наприклад, в Італії та Іспанії діют-Кримінальні кодекси, а також окремі кримінальні закони у сфері економіки. У Ні меччини діє Кримінальний кодекс ФРН 1998 р. та кримінальні закони Земель щодо злочинів, за які можуть призначатися покарання на строк не більше двох років або штраф. У Франції — Кримінальний кодекс 1992 р. і кримінально-правові норми, які містяться, наприклад, у Кримінально-процесуальному кодексі та в Кодексі вій-ськової юстиції, у Дорожньому кодексі. У СІЛА більшість кримінальних законів, що було кодифіковано, склало роз«іл 18 «Злочини і кримінальний процес» Зводу

З"з^Гв Ж п^яі^^»,

шт^а^^^

ного права СІЛА вважаються також судові прецеденти. У Китаї діє Кримінальни-кодекс 1979 р. Разом з тим органи державної влади автономних районів та провін цій мають право вносити до Кримінального кодексу доповнення. Кримінальні за-кони (статути) Великобританії некодифіковані. Джерелом англійського криміналь­ного права є велика кількість кримінальних законів (статутів), а також судовий прецедент. Правозастосовне значення мають рішення Палати лордів, яка є вищою судовою інстанцією для всього Сполученого Королівства Великобританії, а також рішення Верховного Суду, який складається з Високого Суду, Суду Корони, Апе-

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 25

Джерелами кримінального права, згідно зі ст. 152 Конституції, мо-жуть бути і рішення Конституційного Суду України п.о неконсти-туційність кримінальних законів чи їх окремих положень Такі закони чи їх окремі положення втрачають чинність із дня ухвалення Консти-туційним Судом рішення про їх неконституційність.

Із прийняттям законодавства України про дію міжнародні договори України, статусу джерела кримінального права України набули укла-дені і належним чином ’атифіковані Україною міжнародні договори. Вони становлять невідємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм націо­нального законодавства.

До числа Конвенцій, що містять норми прямої дії, належать:

• Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р-Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правої рушників 1975 р.; Другий додатковий протокол до Європейської кон-венції про видачу правопорушників 1978 р.;

• Європейська конвенція про взаємну правову допомогу у кримі-нальних справах 1959 р.; Другий додатковий протокол до Європейсь-кої конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 2001 р.;

• Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими осо-бами або умовно звільненими особами 1964 р.;

• Європейська конвенція про передачу провадження у кримшаль-них справах 1972 р.;

• Конвенція про передачу засуджених осіб 1983 р.;

• Конвенція ігро відмивання, пошук, арешт та конфіскацію дохо-дів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму 2005 р;

• Мінська конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.

Міжнародно-правові норми, які регламентують певне кримінально-

дковано (трансформовано) Це стосується конвенцій щодо боротьби зі злочинами певних видів, які становлять підвищену небезпеку для дер-жав світової спільноти (наприклад, із піратством на морі, незаконним обігом наркотиків, захопленням заручників тощо). Для застосування цих міжнародних норм потрібно визначити санкції стосовно націона-льної правової системи.

Оскільки такі конвенції зазнають не прямої, безпосередньої, а ли-ше опосередкованої імплементації, то практично це виявляється у до-