§ 1. Поняття судимості, її кримінально-правові тазагальноправові наслідки

Судимість — це певний правовий стан особи, зумовлений обвинувальним вироком, яким за вчинений нею злочин призначається покарання і настають у зв’язку з цим відповідні правообмеження.

Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання обвину-вальним вироком законної сили і до погашення або зняття судимості (ч. 1 ст. 88 КК).

Судимість як правова інституція зумовлена потребою більш рішу-чої боротьби з рецидивом злочинів та заходами кримшально-п^аво-вого характеру щодо запобігання злочинності. Судимість має завдання продовжити на деякий час кримінально-виконавчий вплив на засудже­ного після відбуття ним покарання. У цьому розумінні визнання особи судимою тягне для неї не лише несприятливі фізичні та психологічні наслідки, пов’язані з призначенням та відбуванням самого покарання, а й певні правообмеження після відбуття покарання. Одна частина та-ких наслідків має винятково кримінально-правовий характер, друга — загально-правовий характер.

За юридичною природою судимість як специфічний правовий на-слідок покарання має три складові. Перша з них пов’язана з правооб-меженням особи, що раніше відбувала покарання у вигляді позбавлен-ня волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який її засуджено до позбавлення волі. До такої особи (осіб) може бути застосовано: а) умовно-дострокове звіль-нення від відбуття покарання лише після фактичного відбуття нею не менше двох третин строку покарання, призначеного судом (п. 2 ч. 3 ст. 81) або б) заміна невідбутої частини покарання більш м’яким після фактичного відбуття не менше половини строку покарання, призначе­ного судом (п. 2 ч. 4 ст. 82).

Друга складова судимості пов’язана з правообмеженням особи, яка вже відбула покаранні На цьому рівні: а) наявність судимості як різ­новиду повто,ності вчинення злочину є обставиною, що обтяжує від-повідальність при призначенні покарання за вчинення нового злочин-(п. 1 ч. 1 ст. 67 КК); б) судимість виступає кваліфікуючою ознакою ба гатьох конкретних складів злочинів (ч. 2 ст. 201, ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 279

204, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 213, ч. 2 ст. 225, ч. 2 ст. 226, ч. 3 ст. 296 КК та ш.) Отже, судимість при цих двох її складових пов’язана з правооб-меженнями суто кримшально-правового характеру.

Третя складова судимості особи, що відбула покарання, пов’язана з правообмеженнями загальноправового характеру. Зазначимо, що так звані загальноправові обмеження, що пов’язані з судимістю, все ще не описані в єдиному правовому акті. Вони вказані в деяких законах та інших нормативних актах. Так, відповідно до ч. 3 ст. 76 Конституції України, не може бути обраним до Верховної Ради України громадя-нин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця су-димість не погашена і не знята у встановленому законом шраду. За Законом України «Про державну службу», не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті осо-би, які мають судимість.

У ч. 3—4 ст. 88 КК відповідно визначено, що 1) особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покаран-ня чи такі що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості і 2) особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають су-димості.