240 Р. В. Вереша

покарання за вчинення особливо тяжкого злочину, пов’язаного із по-сяганням на життя людини (ст. 64 — довічне позбавлення волі), має забезпечити довгочасну ізоляцію такої особи від суспільства, створю-ючи тим самим безпеку для життя багатьох людей.

1. Призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань, а іноді — ще й одне чи кілька додаткових покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарані з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправленню особи та попередження нею нових зло­ чинів.

При цьому суд, як правило, не має права призначати інший вид ос-новного покарані не передбачений певною статтею Особлшюї час­тини КК або вийти за межі максимального строку (розміру) покарання, зазначеного в санкції такої статті. Лише за наявності виняткових об-ставин справи та з урахуванням особи винного суд має право на під-ставі ст. 69 КК призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м’якого виду покарання, а також на підставі ст. 75 КК може ухвалити рішення про звільнення від відбування покарання з ви-пробуванням.

Можливість призначення більш суворого покарання, ніж передба-чено конкретною статтею Особливої частин КК, припустима лише при складанні покарань за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків (ст. 70-71). Однак і в цьому випадку, наприклад, за сукупністю виро-ків, загальний строк покарання у ви'глядГпозбав^енняТолі має: а)не перевищувати п’ятнадцяти років; б) якщо ж хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути біль-ший п’ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п’яти років; в) при складанні покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань — менш суворі покарання по-глинаються довічним позбавленням волі.

2. Призначення покарання у точній відповідності до положень Загальної частини КК. У цьому разі суд має керуватися ст. 50 щодо мети покарання, ст. 70 і 71 щодо призначення покарання відповідно за

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 241

сукупністю злочинів і за сукупністю вироків, ст. 75 щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням тощо. Разом з тим у перед-бачених законом випадках суд, крім основного покарання, до засу-дженого в одному випадку може, а в другому - зобов’язаний застосу-вати одне чіі кілька додаткових покарань.

3. Призначення покарання з урахуванням характеру і ступеня су-спільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного та обставин справи, що пом’якшують і обтяжують покарання. Характер суспільної небезпечності вчиненого злочину визначається антисоціальною спря-мованістю тієї чи іншої групи злочинів і залежить головним чином ВІД об’єкта злочинного посягання та його місця у системі цінностей, що охороняються кримінальним законом, а також від класифікаційної ка-тегорії злочину та співвідношення санкції статті за вчинений злочин із санкціями статті за вчинення іншого однорідного злочину. Наприклад, вбивства як група злочинів проти життя за своїм характером більш су-спільно небезпечні, ніж злочини у сфері фінансової діяльності держа-ви або злочини проти власності. Вбивства як злочини проти життя за характером суспільної небезпечності відрізняються від злочинів проти

Ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину — категорія кількісна і визначається сукупністю багатьох обставин, притаманних окремому конкретному злочинові. Вона залежить від способу пося-гання, обстановки вчинення злочину, розміру заподіяної шкоди та від суб’єктивних властивостей вчиненого (форми вини, мотивів, мети) тощо.

Призначаючи покарання, суд має враховувати особу винного. При цьому мають братися до уваги в першу чергу ті властивості підсудно-го, які він виявив під час вчиненні злочину (настирливість, жорсто-кість, імпульсивність, розгубленість, стан фізіологічного афекті то-що), а також враховуватися особливі, індивідуальні риси підсудного як людини (пове,інка в сім’ї, побуті, за місцем роботи чи навчання, риси

тощо. Дані про особу підсудного, які суд врахував при призначенні покарання, мТють бут^Уи навесні У вирок/суд^. ^

Кримінальний закон містить норми, в яких дається перелік обста-вин щодо самої події вчинення злочину, а також обставин щодо особи злочинця. Одні з цих обставин вважаються такими, що пом’якшують покарання, інші — обтяжують його.

У ч. 1 ст. 66 КК наведено орієнтований перелік обставин, що пом’якшують покарання, а в ч. 1 ст. 67 — дано вичерпний перелік об-