§ 4. Значення ч. 2 ст. 11 кк України для поняття злочину

Частина 2 ст. 11 КК України передбачає: «Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не ста-новить суспільної небезпечності, тобто не заподіяла і не могла заподі-яти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або дер-жаві».

64 Р. В. БЕРЕШ А

Як бачимо з цього визначення, першою обов’язковою умовою за-стосування ч. 2 ст. 11 КК України є наявність у вчиненому діянні фо­рмально ознак діяння, яке передбачено КК України, тобто всіх тих об’єктивних і суб’єктивних ознак, що у відповідній статті Особливої частини КК України характеризують певний злочин. Отже, у вчине­ному діянні дістає відображення кримінальна протиправній як фор-мальна ознака злочину, передбаченого законом. Якщо хоча о ОДНІЄЇ ознаки, передбаченої в статті Особливої частини КК України, немає у вчиненому діянні, то ч. 2 ст. 11 застосовано бути не може.

Наприклад, якщо при зловживанні владою або службовим стано­вищем (ч. 1 ст. 364 КК України) немає істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або держав-ним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, і воно не було спрямовано на заподіяння такої шкоди, то таке зловживання службовим становищем не підпадає під ч. 2 ст. 11 КК України: у ньо­му немає однієї з обов’язкових ознак цього складу злочину. Таке діян-ня за своєю юридичною природою і характером протиправності нале-жить не до злочинів, а до службових проступків.

Другою обов’язковою умовою застосування ч. 2 ст. 11 КК України вчиненого ДІЯННЯ таким, що лише формально містить озна-ки діяння, передбаченого в КК України: внаслідок всіх конкретних об-ставин воно не відповідає матеріальній ознаці злочину — його суспі-льній небезпечності. іншими ловами, наявна розбіжність між законодавчою оцінкою типової суспільної небезпечності певного вид-злочинної поведінки і небезпечністю конкретного випадку такої пове дінки. Діяння, передбачене ч. 2 ст. 11 КК України, не містить тієї сус­пільної небезпечності, яка є типовою для злочину, а тому визнається малозначним: не заподіює і не може заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. В цьому і полягає мало-значній діяння.

Третьою умовою застосування цієї норми слід вважати суб’єк-тивну характеристику малозначного діяння: воно не тільки об’єктивн-не спричинило шкоду, а й суб’єктивно не було спрямоване на заподі яння значної, істотної шкоди.

Тільки сукупність цих умов дає можливість визнати діяння мало-значним, тобто таким, що не є злочином. Наприклад, правильно було визнано малозначними дії громадянки С, яка, працюючи головним бухгалтером акціонерного товариства, використала службове стано-вище і за відсутності директора підробила його підпис на 38 платіж-них дорученнях, за якими банк перерахував кошти акціонерному това-риству. Суд визнав, що такі дії хоча і містять ознаки службового

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 65

підроблення (ст. 366 КК України), але внаслідок малозначності не є суспільно небезпечними, оскільки здійснені платежі були обов’язко­вими для підприємства і випливали з закону та договірних правовідно-син. Матеріальної або іншої шкоди підприємству чи окремим грома-дянам спричинено не було. На цій підставі суд визнав підроблені ма-лозначним, тобто таким, що не є злочином.

Важливість ч. 2 ст. 11 КК України для поняття злочину полягає в тому, ,о конкретизує таку ознаку злочину, як його суспільна небезпе-чність підкреслюючи його матеріальну сутність.

_П^п^^=^_Ц=_Ч„„і_В за кримінальним правом України

Злочин не є єдиним видом правопорушення. Тому постає питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших п.авопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових Питання це не тільки теоретичне: той чи інший вид правопорушення зумовлює різну за суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Отже, правильне визна-чення виду правопорушення має суттєве практичне значення не тільки для охорони суспільних відносин, а й для захисту прав осіб, що вчи-нили ці гфавопорушення.

Аналіз поняття злочину свідчить, що його суспільна небезпечність, її ступінь розкривають соціальну сутність злочину як виду правот-рушення, і тому в кримінальному праві обгрунтовано визнається, що саме суспільна небезпечність є тим критерієм, який має бути покладе­но в основу відмежування злочину від інших правопорушень. Однак щодо питання, у який спосіб вона виконує цю розмежувальну функ-цію, серед науковців немає єдності.

Існують два різні підходи до вирішення цього питання. Одні юрис­ти, відмежовуючи злочин від інших правопорушень, вважають, що лише злочин має суспільну небезпечність, що це специфічна соціальна властивість лише злочину. Інші правопорушення не є суспільно не­безпечними: їм притаманна лише така властивість, як суспільна шкід­ливість.

Отже, відповідно до такого погляду є якісна різниця в соціальній природі злочину та інших правопорушень: злочин за своєю природою — це суспільно небезпечне діяння, а іншим правопорушенням така соціальна властивість не характерна, - вони є лише суспільно шкідли-