§ 6. Фізичний або психічний примус

Трапляються випадки, коли людина усвідомлює небезпеч-ність своїх вчинків і передбачає їх шкідливі наслідки, але, перебуваючи гад впливом безумовно переважаючоїТили примусу, позбавлена можли-вості керувати своїми вчинками і поставлена в необхідність чинити саме так, а не інакше. Отже, якщо людина поставлена внаслідок насильства (примусу) в неподолану необхідність заподіяти шкоду правоохоронюва-ним благам і ця необхщгасть була створена іншою людиною, подолати яку було неможливо, то вона не відповідає за заподіяну шкоду.

Фізичний або психічний примус виключає відповідальність особи за вчинене нею небезпечне діяння, оскільки сила такого примусу по­збавляє особу можливості керувати своїми вчинками.

У ст. 40 КК зазначено, що «не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками».

Характерними ознаками цієї інституції є: 1) вчинення особою ді-яння, яке передбачено законом як злочин; 2) таке діяння було вчинене з примусу з боку іншої особи; 3) примус (фізичний або психічний) особи до заподіяння нею шкоди за своєю силою впливу і небезпекою застосування позбавляє особу вільної можливості керувати своїми ді-ями. Така особа стає в руках злочинця не більш як знаряддям злочину. У такому випадку відповідальність покладається на особу, що застосу-вала такий примус, як на виконавця злочину.

Примус може бути здійснений різними способами: шляхом фізич­ного примусу (побої, катування, позбавлення волі, заподіяння тілесних ушкоджені, Посуванні психотропних речовий тощо), а також шля-хом психічного примусу (погроза смертю щодо потерпілого або його близьких, погроза каліцтвом тощо). При цьому п,имус за своєю реа-льністю і небезпечною силою викликав у людини деякої він був'за-стосований, неможливість вільно керувати своїми діями. Наприклад, злочинець, погрож,ючи вогнепальною зброєю, спонукає касира пере-

_ДаТ„ йому „іі ■ ОС_Та„„Ш ^„„/в™™^- _£ „є".

власним волевиявлення, а як знаряддя в руках злочинця.

Примушування особи може спричинити стан крайньої необхіднос-ті, якщо така особа під час заподіяння шкоди під ’ією примусу збері-гала можливість вибору між наслідком, з яким повязувалася погроза, і тією шкодою, яку вимагалося заподіяти. Питання про кримінальн-відповідальність особи (ч. 2 ст. 40 КК) за заподіяння шкоди правоохо ронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, вна-

198 Р. В. БЕРЕШ А

слідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується ві.повідно до положень про крайню необхідність, визначених уст. 39 КК

Вчинення злочину під впливом погрози або примусу за відс’тності вищезазначених умов має розглядатися як обставина,що помякшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

§ 7. Виконання наказу або розпорядження

Обов’язковому виконанню підлягає лише законний наказ (розпорядження). Ніхто не зобов’язаний, зазначено в ст. 60 Конститу-ції Украши, виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. При цьому наголошується, що за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Зі змісту ст. 60 Конституції випливають два дуже важливих положен-ня для кримінального права: 1) особа не шд^ає кримінальній відповіда-льності, якщо вона відмовилася виконати явно злочинний наказ або роз-порядження; 2) особа, яка виконала явно злочинний наказ або розпо-рядження, підлягає кримшальшй відповідальності на загальних підставах. Така особа має відповідати як виконавець (співвиконавець) злочину.

Ці положення Конституції покладено в основу ст. 41 КК, відповід-но до ч. 1 якої «дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду пра-воохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження».

За змістом ч. 2 ст. 41 КК, наказ або розпорядження є законними, якщо вони проголошені або видані: 1) уповноваженою на те особою 2) у належному (визначеному певним положенням або статутом) по; рідку; 3) у межах повноважень відповідної особи; 4) за змістом не су-перечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням кон-ституційних прав та свобод людини і громадянина.

Під законним наказом або розпорядженням розуміють обов’язков-

вою особою підлеглим їм особам. Таку вимогу може бути викладено в усній або письмовій формі, передані підлеглому (підлеглим) самою посадовою особою, через інших осіб або будь-яким іншим способом. З деяких питань обов’язковим є видання наказу або розпорядження ли-ше в письмовій формі. Наказ (розпорядження) вважіться^ незаконним (злочинним), якщо він містить вимогу вчинення суспільно небезпеч-ного діяння, яке законом визнається злочином.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 199

У ч. 3 ст. 41 КК зазначено, що «не підлягає кримінальній відпові-дальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження». За виконання явно злочинного наказу або розпо-рядження кримінальній відповідальності підлягає особа, яка видала такий наказ або розпорядження (організатор злочину). Тут поняття «явно» пов’язується з суб’єктивним сприйняттям підлеглим сутності (змісту) наказу. Це означає розуміння виконавцем наказу чи розпоря-дження того, ЩО ВІД нього вимагається вчинити діяння, яке визнається злочином, і він свідомо виконує такий наказ або розпорядження. Як зазначається в ч. 4ст. 41 КК, особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого нака-зу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на зага-льних підставах.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинно­го характеру наказу чи розпорядження, то вона не може відповідати за небезпечні наслідки своїх дій з виконавця такого наказу або розпоря-дження. За діяння цієї особи має нести відповідальність особа, яка ви-дала або віддала такий наказ чи розпорядження. Це положення викла-дено в ч. 5 ст. 41 КК, за якою: «Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконанні такого наказу чи розпоря-дження, відповідальності підлягає тільки особа, що видала злочинний наказ чи розпорядження».

У цьому випадку особа, яка віддала злочинний наказ або розпоря-дження, буде відповідати за всі наслідки вчиненого нею опосередко-ваного злочину.

Складною є проблема вирішення цього питання щодо відданого нака-зу військовим командиром чи начальником і виконання чи невиконання такого наказу підлеглим командиром, начальником або рядовим військо-вослужбовцем. Виконання наказу командира чи начальника є базовим гфинципом військової дисципліни і боєздатності армії. Накази військових командирів (начальників) не підлягають обговоренню з боку тих, кому вони адресовані. Відмова військовослужбовця виконати наказ начальника або невиконання наказу начальника є злочином, що передбачено ст. 402—403 КК. Йдеться про обов’язкове виконання законного наказу. Бу-вають ситуації, коли підлеглий завідомо знає про злочинність наказу і відмовляється виконати його, але командир вимагає виконання наказу і, погрожуючи застосуванням зброї, змушує підлеглого виконати наказ. У цих випадках підлеглий не несе кримінальної відповідальності, оскільки зазнав такої сили нездоланного ПСИХІЧНОГО примусу, яка позбавляє його можливості в цей момент керувати своїми діями.