102 Р. В. Береш а

на, то «не» виник би у Б. серцевий напад, не виникла б потреба у пере-ливанні крові у дівчини і не стався б наслідок - смерть Б і смерть ді-вчини. Оскільки спрямованість пістолета з боку А. та ножова рана з боку Д. залишаються необхідними умовами смерті потерпілих, то А. і Д. мають відповідати за теорією «умова, без якої не ... » за настання смерті їхніх жертв.

Англійський криміналіст Пітер Лейленд, який, аналізуючи не-пов’язані події, за причинної зумовленості використовує критерій «як-би не ... », щоб з’ясувати, чи сталася б та чи та подія, «якби не» стало-ся іншої події, наводить розглянуту англійським судом справу Р. проти Сміта 1959 року, яку відтоді вважають за кращий прецедент. Сталася бійка, під час якої один солдат штрикнув багнетом іншого. Потерпілого занесли до лікаря, де й урвалося його життя. Лікар був заклопотаний і не спромігся оцінити тяжкість поранення. Від лікуван-ня, яке п.изначив зрештою лікар, потерпілому погіршало, і він невдов-зі помер При розгляді апеляційної скарги на присуд (про навмисне вбивство) зазначено, що удар багнетом становив «решшну головну причину» ¹мерті, а неправильне лікування не пов’язане безпосередньо

За теорію причинності сопйШо яіпе _Чиа поп, діяння людини тоді ставало причиною даної події, якщо слугувало необхідною умовою настання цієї події. При цьому вважалося, що причиною будь-якої по­дії є, разом з діянням людини, кожна необхідна для її настання умова, що перебуває у ланцюгу причинності. Теорія, що розглядається, вста-новила загальні правила: причиною певного наслідку має вважатися таке діяння людини, яке є однією з достатніх умов настання такого на-слідку за наявності суб’єктивної умови — усвідомлення особою того, що нею вчиняється, і передбачення нею наслідків вчиненого.

Недоліком теорії сопйШо ніж циа поп визнано те, що вона не дава-ла відповіді на питання про причинний зв’язок щодо наслідків, які ви-никли за допомогою інших сил. За змістом ця теорія дозволяла вважа-ти діяння людини достатньою причиною дуже віддалених наслідків, які сталися від інших, сторонніх, причин.

Згодом у теорії кримінального права Німеччини та Росії з’явився новий напрям, що дістав назву «причина — умова», «причина — при-від». Основне положення його зводиться до того, що не всі умови, за яких настають шкідливі наслідки, однакові: одні з них є головними, інші — другорядними і вважаються лише приводом.

¹ Лейленд Пітер. Кримінальне право: злочин, покарання, судочинство / Пер. з англ. П. Таращук. — К.: Основи, 1996. — С. 42, 44.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 103

Якщо діяння людини було головною умовою наслідку, то воно ви-знавалося причиною наслідку. Коли ж наслідки виникали від приєд-нання до дії сторонніх, самостійно діючих, не викликаних людиною сил, то такі дії людини визнавалися лише приводом; у цьому разі вва-жалося, що причинного зв’язку між діянням людини і кінцевим нас-лідком немає і за настання такого наслідку людина не повинна була відповідати. Наприклад, А. заподіяв Б. тілесне ушкодження, потерпі-лий залишився на вулиці і замерз Дії А. відповідно д^зазначеного те­оретичного напряму є лише п,иводом смерті Б. і не можуть вважатися причиною смерті останнього тому що стороння сила (холод) не вп-ікана діями А., а приєдналася цілком самостійно. Разом з тим поло-женням визнавалося, що коли на такий (у наведеному випадку) розви-ток події і на такий наслідок розраховував А., то він мав відповідати за смерть Б. Якщо це так, то немає сенсу доводити відмінність між при-чиною і приводом.

Теорія адекватної причинності. Виникла наприкінці XIX ст., причинний зв’язок між небезпечним діянням і злочинним наслідком мав визначатися на основі зіставлення даного діяння з іншими подіб-ними в типових випадках діями. Там, де немає типового (адекватного) причинного зв’язку між діянням і наслідком, там відсутній і причин-ний зв’язок. Отже, за цією теорією, людина має відповідати лише за адекватні (типові) наслідки свого діяння. Серед прихильників даного теоретичного нап.яму не було єдності думок що тлумачення поняття «типова причина» Існувало два підходи щодо вирішення цього питан-ня: об’єктивний - з точки зору загальножиттєвого досвіду середньої розважливої людини; і суб’єктивний - з точки зору усвідомлення ти-пових явищ суб’єктом діяння.

Таким чином, питання про причинний зв’язок між суспільно не­безпечним діянням і взаємопов’язаними з ним іншими чинниками та настанням шкідливих наслідків теорія адекватної причинності вирішує трьома шляхами: а) на підставі типовий зв’язків, характерних для да-2ї категорії подій; б) порівнянням даної кат’горії Ув’язі з іншими подібними в типових випадках категоріями звязків; в) залежно від ус­відомлення (сприйняття) типової причини діючою особою (злочин-цем), яка мала відповідати загальножиттєвому досвіду середньої роз-важливої людини.

Теорія необхідного спричинення. Зародилася наприкінці XIX ст. у Німеччині і поширилася ї кримінально^ праві Росі^набувши ознак панівної теорії кримінального права колишнього Радянського Союзу. Теорія необхідного спричинення зберігає значення і нині в науці кри-мінального права країн СНД.