§ 2. Метод кримінального права

Специфічні, властиві лише кримінальному праву відноси-ни між особою, які вчинила злочин проти особистих благ людини, пу-блічних чи приватних прав тощо, і державою, яка охороняє такі блага й інші суспільні цінності, регламентуються також специфічним, при-таманним лише кримінальному праву методом, - застосуванням з бо-ку держави до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання.

Метод правового регулювання — це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються відносини між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою.

Метод регламентування кримінально-правових відносин примусо-вий і основується™ ише дороби, яка "Нила алочии, „Давило, шляхом покарання. Кримінально-право вий метод застосовується ли-ше в тому разі, коли: 1) вчинене діяння є суспільно небезпечним і від-повідноТзакону містить склад конкретного злочину; 2) особа, як-вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинен ня встановленого законом віку і підлягає покаранню. У деяких випад-ках, передбачених законом (ст. 74, 75, 79, 84 та ін.), суд може звільни-ти особу від покарання та його відбування.

Не можна застосовувати кримінально-правовий метод до особи, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння була у стані не-осудності. До такої особи суд може застосувати примусові заходи ме­дичного характеру, що передбачені ст. 94 КК.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 7

Застосування кримінально-правового методу тісно пов’язане з кримінальною відповідальністю особи за вчинений нею злочин. По-няття кримінальної відповідальності та її підстави викладено в окре­мому розділі підручника. Тому лише зазначимо, що кримінальна від-повідальність — це обов’язок особи, яка вчинила злочин, зазнавати правового впливу з боку правоохоронних органів, державного осуду та примусу. В теорії кримінального права є також інші визначена по-няття кримінальної відповідальності зокрема, як фактичної реалізації обов’язїсу особи, яка вчинила злочин понести покарання, починаючи з моменту винесення судом обвинувального вироку щодо такої особи.

Покарання особи, яка вчинила злочин, хоча й становить основний зміст кримінальної відповідальності, проте поняття кримінальної від-повідальності ширше за поняття покарання, оскільки, як це визначено кримінальним законом (ч. 1 ст. 2 КК), підставою для кримінальної від-повідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Покарання — це реалізація обов’язку особи за-знати примусових заходів кримшально-ігравового характеру, тобто за-знати покарання.

Кримінальна відповідальність тісно пов’язана з такими принципа-ми права, як гуманізм та індивідуалізація відповідальності. Ці та інші демократичні принципи втілено, зокрема, в нормах про звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання.

§ 3. Завдання кримінального права

Основне завдання (функція) кримінального права — охо-рона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву ме­тодом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарати тих, хто мавпами його вчинити.

Пріоритетним завданням к,имінального права України є охорона особистих благ людини (життя здоров’я, волі, честі й гідності), її прав і свобод від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріпле­но в Конститу’ії України, статтею 3 якої встановлено, що «людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнають-ся в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямо-ваність діяльності держави... Утвердження і забезпечення прав і сво-бод людини є головним обов’язком держави».

Одним із першочергових завдань кримінального права є також за-хист від злочинних посягань на конституційний устрій України, цілю-

8

Р. В. ВЕРЕША

ність і недоторканність її території, власність, громадський порядок і громадську безпеку, а також запобігання злочинам.

Завдання кримінального закону чітко визначені у ч. 1 ст. 1 КК, за якою кримінальний закон України має завданням правове забезпечен-ня охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадсь-кого порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людст-ва, а також запобігання злочинам.

Охоронне завдання кримінального закону здійснюється через регу-лювання кримінально-правових відносин, що виникли під час вчинен-ня злочину і застосування відповідного покарання до особи, яка вчи-нила злочин. Тут регулююча дія кримінального закону є формою вияву його охоронного завдання Водночас охоронне завдання кримі-нального закону виявляється і в забороні вчинення злочинного ДІЯННЯ та загрозі покарати тих, хто може вчинити таке діяння (загальна пре-венщя), і в застосуванні покарання до особи, яка вчинила злочин (спе­ціальнапревенщя). Іншими словами, охоронна функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відно-син і за допомогою загальної та спеціальної превенщї (попередження злочинів).

Слід зазначити, що деякі норми кримінального права виконують регулятивне завдання. Це норми про необхідну оборону (ст. 36), про втримання особи, що вчинила злочин (ст. 38), про крайню необхід-ність (ст. 39) тощо. У таких випадках, зокрема за раптової екстрема-льної ситуації, коли органи правопорядку не мають можливості негай-но захистити особу, суспільство чи державу від нападу злочинця, законодавець надає громадянинові право заподіяння шкоди злочинцеві (нанесення йому тілесного, ушкодження, а за певних обставин — на-віть позбавлення життя). У цьому разі з моменту реалізації громадя-нином права на необхідну оборону виникають кримінально-правові відносини між громадянином і злочинцем.

нів розслідування або суду, які вирішують, правомірно чи неправо­мірні булУзаподіяно шк^ду злочггніТеві. Оскільк/ст. 36 регулює правомірну поведінку особи, то правовідносини, що виникають у такому і подібний випадках, часто називають регулятивними. Разом з тим норми кримінального закону виконують своє охоронне за-вдання не тільки і не стільки завдяки факту їх існування, скільки внаслідок своєчасного, правильного і неухильного їх застосування,

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина

9

що зумовлює тим самим невідворотність кримінальної відповідаль­ності за вчинений злочин.