Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
zagalne_administrativne_pravo_2015_1.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

214

Глава 5

Визнаючи державу носієм публічних прав та обов'язків, зважаючи на теорію її юридичної особистості, не можна не враховувати, що в дійсності права й обов'язки держави здійснюються численними посадовими особами й установами (читай — суб'єктами владних повноважень чи суб’єктами публічної адміністрації) з найрізноманітнішою компетенцією. Між цими установами утворюються різного роду правовідносини1.

Для нашого дослідження сутності й особливостей публічного правона- ступництва видається важливим твердження, що установа, власне, не є самостійним уповноваженим суб'єктом. Державна влада не поділяється між установами й вони є не більше як апаратами держави, що є засобом здійснення державою влади. Якщо формально установи й обговорюються (сприймаються, тлумачаться) як носії прав державної влади, то лише виходячи з того, що ці установи є технічними виконавцями державної волі. Насправді, установи функціонують лише зовнішньо, передаючи веління держави, виконуючи її функції2.

Будь-яка держава, писав А. І. Єлістратов, діє не через якийсь один орган, а через їх множинність. Між ними послідовно розподілені державні функції, утворюючи для кожного органу його компетенцію. Ця компетенція завжди є об'єктивним правом; держава може унормовувати об'єктивним правом свої органи, тоді як суб'єктивне право на здійснення компетенції належить лише державі. Таким чином, виправданим видається висновок, що держава може втілювати в своїх органах певні, взаємно розмежовані, прояви свого буття. Для держави окремі волевиявлення її органів залишаються внутрішніми явищами її особистості, які мають обумовлювати ухвалення вольового акту. Такі акти, інші види діяльності, призначені для здійснення публічних функцій, послідовно розподіляються між чітко визначеними групами посадових осіб державних органів. Як суб'єкт публічних обов'язків і прав державний орган повністю втілюється у посадових особах, сукупність яких й утворює цей орган3.

  1. Сутність публічного правонаступництва

Процедуру набуття (передання) адміністративних повноважень від одних суб’єктів публічної адміністрації до інших пропонуємо іменувати, як публічне правонаступництво (позапроцесуальне, адміністративне правонаступництво).

Поступово ідея публічного правонаступництва втілюється у вітчизняному адміністративному законодавстві. Наприклад постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів

1 Елистратов А. И. Основньїе начала административного права / А. И. Елистрато- ва ; вступ, слово доктора юрид. наук. В. В. Коноплева. — Симферополь : Изд-во «Ори- гинал М» ; Крммский юрид. ин-т Харьковского нац. ун-та внутр. дел, 2007. — С. 164 (Серия «Классика конституционного и административного права»),

2 Там само. — С. 165.

3 Там само.

Публічна адміністрація у системі суб'єктів адміністративного права 215

виконавчої влади» від 29 жовтня 2011 р. № 201 визначено механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів. Дія цього Порядку поширюється на центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом та їх територіальні органи, крім випадків, коли Конституцією та законами України, актами Президента України визначені інші особливості порядку їх утворення, реорганізації або ліквідації1.

На жаль, цей нормативно-правовий акт є недосконалим через відсутність у ньому вказівки на можливість публічного правонаступництва у разі повного чи часткового припинення адміністративної компетенції суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) чи її передання іншим суб'єктам.

Даною постановою також урегульовано загальні правила правонаступництва лише органів виконавчої влади, однак практика функціонування суб'єктів владних повноважень (суб'єктів публічної адміністрації) свідчить, що правонаступництво може здійснюватися між різними за своєю природою, формою власності та організаційно-правовою формою суб'єктами. Цією постановою не врегульовується правонаступництво щодо інших суб'єктів владних повноважень (суб'єктів публічної адміністрації) — органу законодавчої влади, органів виконавчої влади, органів судової влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права, їх посадових і службових осіб.

Правонаступництво, щоправда процесуальне, закріплено і в адміністративному процесуальному законодавстві. Згідно зі ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для останнього такою самою мірою, якою вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив.

Однак слід підкреслити, що правонаступництво, передбачене ст. 55 КАС України, обмежується адміністративним процесом і його правила не можуть застосовуватися у випадку припинення суб'єкта публічної адміністрації чи його адміністративних повноважень.

Процесуальне правонаступництво опосередковано закріплено і в інших статтях даного Кодексу. Так частинами 1, 2 його ст. 22 передбачено таке.

Суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо:

  1. до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване в установленому законом порядку, місце проживання (перебування) якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування);

  2. відкрито провадження у справі, яка предметно підсудна іншому суду;

  3. після відкриття провадження у справі з'ясувалося, що справа територіально підсудна іншому суду;

  4. після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

1 Офіційний вісник України. — 2011. — № 82. — Ст. 8.

  1. ліквідовано адміністративний суд, який розглядав справу;

  2. однією із сторін у справі є суд, в якому розглядається справа, або суд- дя цього суду.

Суд передає адміністративну справу на розгляд іншому адміністративно- му суду, який територіально найбільш наближений до першого. У разі ліквіда- ції адміністративного суду справи, що перебували у 'Г.ого провадженні, невід-

кладно передаються до суду, до підсудності якого віднесено розгляд таких

справ.

Сутність публічного правонаступництва характеризується таким:

  1. публічне правонаступництво обумовлене наявністю відносин дер-

жава — людина, які утворюються через формалізованих (фіктивних) ви- конавців державної, муніципальної влади, влади Автономної Республіки Крим — державні органи, ради, органи влади Автономної Республіки

Крим і посадових осіб, уповноважених суб’єктів. Повноваження держа- ви розподіляються між її органами та іншими уповноваженими суб’єкта- ми, саме вони здійснюють державну волю, завдання та функції. Так само і людина здійснює свої публічні та інші права, свободи й інтереси перед державою через її (державних) представників. Тож принципово важли- во усвідомлювати, що людина, опосередковано перебуваючи у публічно- правових відносинах із державою, самоврядуванням, безпосередньо звер- тається до її представників — органів і посадових осіб; ці органи та по- садові особи виконують роль своєрідного посередника між державою і людиною. їх вибуття з публічно-правових відносин держава—людина в жодному разі не означає, що ці відносини й обопільні правозобов’язання держави і людини припиняються. У правовідносинах між державою і людиною обов’язково має постати інший формалізований суб’єкт, який перебирає на себе функції, повноваження, завдання попереднього пред- ставника держави;

  1. визначальними для обгрунтування змісту й процедури правона- ступництва слід визнати положення Конституції України (статті 3, 16,22), зокрема, про відповідальність держави перед людиною за свою діяль- ність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обо- в’язком держави;

3) предметом (об’єктом) публічного правонаступника пропонуємо вважати правовий статус суб єкта публічної адміністрації, який припиняється у одного суб’єкта, а набувається іншим суб’єктом публічної адміністрації. Правовий статус одного суб’єкта може переходити до декількох інших суб’єктів публічної адміністрації. У такому разі наставатиме множинне публічне правонаступництво, а конкретний правонаступник визначатиметься за отриманими адміністративними повноваженнями, завданнями й метою. Слід наголосити, що зміст правового статусу суб’єкта пуб-

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]