Глава в

За нашими спостереженнями, національна доктрина адміністративних договорів переважно заснована на наукових дослідженнях російських вчених. Тому вона поки що не може повністю задовольнити потреби практики, адже в Росії адміністративний договір ще не став поняттям законодавства і практики, а є лише доктринальною категорією. На жаль, в Україні бракує аналітичних досліджень конкретних р-щів договорів, які мають право укладати органи публічної адміністрації, на предмет з’ясування їх природи. Тому в доктрині відсутній чіткий перелік видів адміністративних договорів, які укладаються на практиці.

На рівні національного законодавства термін «адміністративний договір» вперше з’явився у КАС України для визначення юрисдикції адміністративних судів у спорах, які, хоч і мають договірний характер, але є публічно-правовими.

За визначенням п. 14 ст. З КАС України, адміністративний договір — це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій су- б єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди. У матеріальному законодавстві термін «адміністративний договір» поки що не вживається, однак у ньому передбачено значну кількість договорів, що укладають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інші органи публічної адміністрації в процесі своєї діяльності.

Відсутність законодавчого переліку адміністративних договорів або більш чітких їх ознак, закріплених у законодавстві, спричиняє труднощі у судовій практиці в ідентифікації тих чи інших договорів як адміністративних. Це породжує проблему правильного визначення судової юрисдикції для розгляду справи.

1. Адміністративні договори у судовій практиці

Аналіз судових рішень національних судів загальної юрисдикції, які розміщені в електронних базах даних, показує, що суди, вирішуючи спори, намагаються прямо не називати той чи інший договір адміністративним. Лише декілька рішень судів вищих інстанцій дозволяють дійти однозначного висновку, що окремі категорії договорів є адміністративними або, навпаки, — не є такими.

Приклад

Верховний Суд України визнав, що договір № 6-9-506/95 від 9 березня 1995 р. про надання Міністерством фінансів України бюджетної позички Державному комітету України по харчовій промисловості для оплати меляси, що використовується для виробництва хлібопекарських дріжджів між двома суб'єк

281

тами владних повноважень — Міністерством фінансів України та Державним комітетом України по харчовій промисловості, укладено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1995 р. № 148 «Про фінансування витрат Державного комітету України по харчовій промисловості, пов язаних^з виробництвом хлібопекарських дріжджів». Зазначена постанова уряду прийнята для вирішення суспільних (загальнодержавних) потреб і забезпечення населення хлібобулочними виробами. Тому спір, який виник з приводу виконання цього договору, належить до компетенції адміністративних судів¹.

Звідси можна припустити, що одним із критеріїв для визнання договору адміністративним є укладення договору на виконання рішення суб’єкта владних повноважень, прийнятого для вирішення суспільних (зокрема загальнодержавних, потреб).

Ще в одній справі Верховний Суд України дійшов висновку, що вимоги органу Пенсійного фонду України до органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про зобов'язання вчинити дії виникли з приводу реалізації компетенції двох фондів у сфері управління та стосовно виконання укладеного між ними адміністративного договору — Порядку відшкодування останнім Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності, затвердженого спільною постановою правлінь обох фондів від 4 березня 2003 р. N9 5-4/4². У цій справі Верховний Суд України виклав таку «прецедентну» позицію — нормативно-правовий акт, який затверджений спільним рішенням двох і більше суб'єктів владних повноважень і врегульовує відносини між ними, є адміністративним договором.

Неоднозначною є практика Верховного Суду України щодо визначення судової юрисдикції у спорах, пов’язані з укладенням або виконанням договорів оренди чи купівлі-продажу державного чи комунального майна, у тому числі й землі, якщо однією зі сторін договору виступає суб’єкт владних повноважень.

Так, зокрема, Верховний Суд України визнав адміністративною юрисдикцію для розгляду таких вимог:

1) ЗАТ «Трипільське підприємство «Пролетарська Правда» до Козинської селищної ради Обухівського району про визнання недійсним рішення від ЗО березня 2004 р. № 24 «Про відмову в затвердженні рішення виконкому Козинської селищної ради від 31 травня 2001 року № 9/1» і зобов'язання укласти

¹ Постанова колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 10 жовтня 2006 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Ь«р:// гакоп 1 .гайа.§оу.иа/с§і-Ьіп/1а\У8/шаіп.с§і?пге8=п0081700-06&пе^=1.

² Постанова колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 26 грудня 2006 р. // Єдиний державний реєстр судових рішень. — № 425292.