Глава її

4. Політико-правове середовище адміністративного розсуду

Як неодноразово згадувалося, існування інституту адміністративно» го розсуду викликає чимало сумнівів¹. Саме тому необхідно проаналізувати політико-правові причини надання публічній адміністрації повноваження на застосування розсуду.

У межах своїх повноважень публічна адміністрація зобов’язана постійно діяти, відповідним чином реагуючи на різноманітні ситуації, які виникають у повсякденному житті. Публічна адміністрація, на відміну від судової влади, не займається подоланням наслідків минулих дій. Вона творить сьогодення, а також дуже часто планує майбутнє, враховуючи при цьому конституційні принципи законності, передбачуваності та надійності державних дій. Оскільки законодавець не може передбачити й внормувати все до дрібниць, завдяки уповноваженню на розсуд публічна адміністрація отримує можливість певної свободи дій та рішень²; але все-таки з обмеженням закону. Завдяки цьому законодавство може бути не надто деталізованим, що, як наслідок, зменшує кількість норм права³. Іншим аргументом на користь уповноваження на адміністративний розсуд є надання публічній адміністрації можливості вирішувати конкретні ситуації більш «правильно» або більш «справедливо», оскільки їй не доводиться чітко виконувати безальтернативний законодавчий припис. Таким чином, вона може проаналізувати індивідуальні особливості відповідних осіб і ситуацій та правильно оцінити їх юридичну, передусім

1 Див. Вище розділи 13.1, 13.3.2.

² Ткач Г. И. Дискреційні^ повноваження та адміністративний розсуд у діяльності органів виконавчої влади / Г. Й. Ткач // Виконавча Влада і адміністративе право. — К., 2002. С. 277; Селіванов А. О. Адміністративний процес в Україні; реальність і пер* спективи розвитку правових доктрин / А. О. Селіванов. — К., 2000. — С. 42; Шемя* кін О. М. Роль та місце адміністративного розсуду в діяльності органів управління І О. М. Шемякін, М. В. Михайленко // Юридичний вісник Причорномор’я. — 2011.— № 2 (2). С. 104, 109; Коломоєць Т. О. Адміністративне право України. Академічний курс . підручник / Т. О. Коломоєць. — К., 2011. — С. 40; Європейські принципи держяя* ного управління / пер. «Еигореап ргіпсіріез ґог риЬІіс асЗтіпізігаїіоп». 8ІОМА Рарел:

о. 27, ОЕСИ, 1996; К., 2000. С. 17; Чабан В. П. Адміністративний розсуд у д|. яльності органів публічної адміністрації / В. П. Чабан, О. К. Волох // Науковий віснЮ Київ. нац. ун-ту внутр. справ. — 2009. — № 3. — С. 30; Фуфалько Т. М. Обмежений дискреційних повноважень як складова принципу пропорційності №. М. Фуфалько Ч Вісник Харк. нац. ун-ту внутр. справ. — 2012. — № 1 (56). — С. 55; Школик А, М. Порівняльне адміністративне право : навч. посібник / А. М. Школик. — Львів 2007 — С. 113 і далі.

3 Шемякін о. М., Михайленко м.В. Зазнач, праця. — с. 104 113.

конституційно-правову, значущість¹. У даному випадку йдеться про «індивідуальну справедливість».

Правильне застосування розсуду, на думку В. І. Ремнєва, сприяє посиленню авторитету закону², що, власне, і досягається через реалізацію індивідуальної справедливості. Адже завдяки своєму справедливому застосуванню у конкретному випадку закон сприймається як справедливий.

З іншого боку, не можна не брати до уваги, що розсуд може тягнути і негативні наслідки, сприяючи виникненню лазівки для корупції. Вочевидь, небезпідставно у Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів так докладно розглядається питання гнучкості публічного адміністрування³. Проте, за словами І . Й. Ткач⁴, із посиланням на Б. М. Лазарєва⁵, суб’єкт публічної адміністрації, уповноважений на прийняття рішення на власний розсуд, здатен працювати більш ефективно, зокрема, і з економічної точки зору.

Необхідність надання публічній адміністрації повноваження на застосування розсуду німецький юрист Вальтер Йеллінек ще у 1923 р. пояснив таким чином: «Чому закон вимагає то вільного, то обмеженого управління? Тому що він мусить утримувати баланс між двома недосяжними ідеалами — всезнаючим законодавцем і всезнаючим публічним службовцем... Та, оскільки жодного з названих ідеалів не досягнути, обидва види урядування мають співіснувати — як той, що базується на нормах закону, так і той, що заснований на вільному розсуді. Там, де законодавцю важливе дотримання єдності у вирішенні одно-

¹ Маигег Н. АПдетеіпез Уета11ип§$гесЬі, 18. АиЯ., С. Н. Веск, Мііпсіїеп, 2011,

її. 13, § 7; Циппеліус Райнгольд Юридична методологія / Райнгольд Циппеліус. — К., 2004’ с. 149; Ткач Г. Й. Забезпечення прав громадянина в процесі реалізації дис

креційних повноважень публічної адміністрації / Г. Й. Ткач // Вісник Львів, ун-ту : Серія : Юридична. — 2010. — Вип. 51.— С. 149—154; Резанов С. А. Застосування

чміністративного розсуду в діяльності органів внутрішніх справ / С. А. Резанов // Прано і безпека. — 2011. — № 2. — С. 169, 170; Бабич В. А. Принципи функціонування іержавної виконавчої служби / В. А. Бабич // Адвокат. 2011. № 11. С. 34, 35,

Фуфалько Т. М. Обмеження дискреційних повноважень як складова принципу пропорційності / Т. М. Фуфалько // Вісник Харк. нац. ун-ту внутр. справ. — 2012. — № 1 (56). — ( . 55.

² Цитовано за: Ткач Г. Й. Дискреційні повноваження та адміністративний розсуд у діяльності органів виконавчої влади / Г. Й. Ткач II Виконавча влада і адміністративне право. ■— К., 2002. — С. 276.

’ Див. вище п. «б», розділ 13.3.1.

⁴ Ткач Г. Й. Правова природа дискреційних повноважень органу виконавчої вла- ш / Г. Й. Ткач // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. — К„ 2003. — С. 126; Фуфалько Т. М. Зазнач, праця. — С. 53.

' Лазарев Б. М. Компетенция органов управлення / Б. М. Лазарев. М., 1972, і 44.