Суб’єкти публічної адміністрації у процесі свого функціонування кидають чималу кількість юридичних актів, які містять одночасно і норми права, і індивідуальні приписи.

Приклад

Майже всі постанови Кабінету Міністрів України містять положення на кшталт:

«3. Міністерству соціальної політики разом з Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством фінансів, Державною службою статистики, Національною академією наук:

1) Розробити та затвердити у тримісячний строк в установленому порядку методику проведення моніторингу»1, що, безумовно, є індивідуальним адміністративним приписом.

Акти, що містять як норми права, так і індивідуальні приписи в теорії адміністративного права, прийнято називати змішаними. Законодавець цей термін не вживає, однак часто по-різному визначає правовий режим нормативних та індивідуальних актів публічної адміністрації, порядок їх прийняття та оскарження.

3. Вимоги, що ставляться до нормативних актів та наслідки недотримання таких вимог

Вимоги, які ставляться до нормативно-правових актів, можуть бути поділені на: загальні, спеціально-юридичні та вимоги організаційно-технічного характеру.

1. Загальні вимоги

Відповідно до загальних вимог нормативно-правові акти мають бути оптимальними, доцільними, цілеспрямованими та ефективними.

Оптимальність як вимога означає, що в акті має бути обрано найкращий, найвідповідніший завданню та умовам із всіх можливих варіантів врегулювання суспільних відносин.

Доцільність і цілеспрямованість акта означає те, що акт спрямований на досягнення певного, необхідного у цей проміжок часу, результат.

Ефективність — це показник, який Дорівнює результат з витратами на реалізацію відповідного рішення.

¹ Про проведення моніторингу та оцінювання ефективності програм соціальної ш цримки населення : постанова Кабінету Міністрів України від 20 червня 2012 р. ,4" 554 // Офіційний вісник України. — 2012. — № 47. — Ст. 1839.

Глава 12

2. Спеціально-юридичні вимоги

Спеціально-юридичні вимоги передбачають:

• відповідність нормативного-правового акта положенням Конституції України, законам і нормативно-правовим актам вищої юридичної сили;

• неможливість порушення нормативно-правовим актом встановлених та гарантованих чинним законодавством прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб і прав та законних інтересів юридичних осіб;

• видання нормативного-правового акта уповноваженим на це органом, посадовою особою у межах їх компетенції;

• відповідність нормативного-правового акта меті, приписам і вимогам законодавчого акта, на виконання якого його видано;

• прийняття нормативного-правового акта в установлених порядку і формі. Конкретизувати ці вимоги можна таким чином:

дотримання принципу колегіальності у передбачених законом випадках;

— узгодження проектів актів із зацікавленими сторонами;

відкритість нормотворчого процесу, що полягає у забезпеченні вільного доступу до інформації стосовно проектів нормативно-правових актів, чинних і скасованих нормативно-правових актів;

додержання вимог законодавства про мови в Україні при виданні

актів.

3. Вимоги організаційно-технічного характеру

Такі вимоги передбачають:

• наявність в актах усіх необхідних реквізитів (штампів, печаток, підписів посадових осіб тощо);

• використання при виданні акта лише тих назв і визначень, які передбачені чинними законодавчими та іншими актами;

• обов’язкове зазначення дати прийняття акта і терміну (строку) його дії (у разі обмеження такими термінами (строками));

• викладення змісту акта грамотно, чітко, конкретно, ясно, зрозуміло для адресатів;

• обов’язкове додержання інших вимог юридичної нормотворчої техніки.

Вимоги щодо форми акта охоплюють також і вимоги щрдо його структури. Усі нормативно-правові акти мають подібну структуру. Її складають:

1. преамбула вступна частина, або ж вступ, у якому обґрунтовується необхідність прийняття акта і підстави його прийняття — акти вищої юридичної сили, зокрема закони, а також індивідуальні доручення. Крім

389

ют, у преамбулі визначаються цілі, завдання, іноді — передбачувані ре- іу;її.гати впровадження акта. Преамбула найчастіше не містить норм права.

2. змістова нормативно-правова частина — містить основні струк- іурні елементи нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

До цієї частини можуть входити:

статті— можуть поділятися на частини і пункти, а пункти— на абзаци і підпункти. Статті нумеруються, нерідко нумеруються і частими (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

глави — об’єднують статті у великих за обсягом нормативно-правових актах.

розділи — об’єднують глави.

З огляду на неврегульованість викладених вище положень законодавством можлива й інша ситуація, коли статгі, пункти об’єднуються в розділи, а розділи -— у глави.

Зазвичай норма права міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення та внесення до неї відповідних змін, однак часто для викладення значної за обсягом норми права потрібні декілька статей, і навпаки, — в одній статті містяться декілька норм права;

3. заключні положення. Найчастіше в цій частині зазначаються: перелік актів, що втрачають силу, перехідні норми, норми щодо вступу акта в силу, його територіальної чи часової дії, перелік дій та рішень, що належить вчинити іншим суб’єктам публічної адміністрації з метою реалізації акта, а також інші необхідні, іноді навіть і індивідуальні положення.

Часто, коли нормативно-правовий акт затверджується нормативно- допоміжним актом, то саме в останньому викладається зміст преамбули та заключних положень, а в основному акті викладається змістова нормативно-правова частина, або ж — норми права щодо регулювання відповідних правовідносин.

Іноді зазначені вимоги обгрунтовано групують у загальні — яким мають відповідати всі нормативно-правові акти незалежно від того, ким і коли вони видаються, з якого питання та які юридичні ознаки вони мають, та спеціальні (додаткові) вимоги до деяких нормативно-правових актів залежно від їх змісту та призначення чи видавця.

Незважаючи на розробленість теорією адміністративного права вчення про вимоги до нормативно-правових актів, законодавче закріплення цих вимог перебуває на початковій стадії. Так, систематизованого переліку зазначених вимог не встановлює жоден з нормативно-правових актів. Конституція України встановлює загальні правила щодо обов’язковості