Глава

ти особі, що перевіряла заяву чи скаргу» (абз. 2 ст. 18). Закон не встановт лює власне механізм «заслуховування», проте, на практиці право особи бути вислуханою не може нехтуватися, а суб’єкти публічної адміністраці" повинні залучати адресатів і заінтересованих осіб до провадження.

Як певну фіксацію права особи на доступ до матеріалів справи Закон передбачає право «знайомитися з матеріалами перевірки» (абз. З ст. 18).

З метою забезпечення неупередженості суб’єкта розгляду звернення Законом «забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються» (ч. 4 ст. 7).

До позитивів Закону можна віднести положення про обов’язок органу, в разі відмови в задоволенні вимог заявника, доводити до відома громадянина рішення «з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови» (ч. 4 ст. 15) і з «роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення» (абз. 8 ч. 1 ст. 19).

На жаль, на практиці не всі норми Закону належно виконуються. Однією з причин цього є невизначене співвідношення цього Закону зі спеціальними (тематичними) законодавчими актами, які регулюють порядок розгляду окремих категорій адміністративних справ. Ця проблема може вирішуватися насамперед коригуванням адміністративної практики та судовим контролем. Слід враховувати, що Закон ґрунтується на ст. 40 Конституції України і встановлені ним гарантії не можуть нівелюватися через ухвалення спеціальних (тематичних) законів. У кожній конкретній справі треба визначати, чи не погіршують спеціальні норми становище особи (наприклад, податкове законодавство передбачає десятиденний строк для подання скарги в адміністративному порядку, що суттєво відрізняється від загального місячного строку, встановленого Законом «Про звернення громадян»).

Найкращим виходом для подолання таких розбіжностей було б ухвалення законодавчого акта про загальну адміністративну процедуру, В Україні такий законопроект має назву «Адміністративно-процедурний кодекс», і цей Кодекс має регулювати загальний порядок прийняття адміністративних актів, зокрема, за заявами фізичних та юридичних осіб, зв ініціативою суб єктів публічної адміністрації, крім того, він встановлює механізм адміністративного оскарження.

3. Чинність адміністративного акта

Реалізація передбачених в адміністративному акті прав особи сти можливою після набуття адміністративним актом чинності. Саме тому є важливим чітке визначення моменту і порядку набрання чинності адміністративним актом.

261

В українському законодавстві дотепер застосовується загальне правило, за яким індивідуальні акти набувають чинності з моменту їх прийняття. Це правило закріплено, наприклад, щодо актів Кабінету Міністрів України¹ та місцевих державних адміністрацій². Проте таке правило не підходить для регулювання відносин між публічною адміністрацією та приватними особами, адже у цьому разі відкритими є проблеми стану правової визначеності як для адресатів таких актів, так і для заінтересованих осіб. Адміністративний акт може бути несприятливим для особи, і вона має якнайшвидше знати про прийняття такого акта і мати можливість його оскаржити. Також слід враховувати, що адміністративний акт може одночасно зачіпати права та законні інтереси кількох приватних осіб (наприклад, дозвіл на будівництво), і при цьому для однієї з них він може бути позитивним, а для іншої — несприятливим.

У більшості правових систем адміністративне рішення, що не було повідомлене в установленому порядку, не має юридичної сили для зацікавленої особи, яку не повідомили про прийняття такого рішення³. Такий підхід «чинності стосовно особи» гарантує захист прав і законних інтересів усіх адресатів і заінтересованих осіб. Саме тому має застосовуватись правило — адміністративний акт набуває чинності з моменту доведення його до відома особи (осіб), яких він стосується.

У даному контексті є дуже важливим чіткий порядок доведення адміністративного акта до відома особи та правові презумпції, які визначати- ! муть факт і момент доведення.

1. Способи доведення адміністративного акта до адресата

В адміністративній практиці основними способами доведення адміністративного акта до адресата є:

• оголошення, тобто усне повідомлення змісту адміністративного акта особі. При цьому мають повідомлятися всі суттєві елементи адміністративного акта, включно з порядком його оскарження. На вимогу особи усний адміністративний акт треба письмово оформити або письмово підтвердити;

¹ Див. ч. 2 ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014р.

² Частина 3 ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітни 1999 р.

5. Видання Ради Європи «Адміністрація і Ви. Принципи адміністративного права, що стосуються відносин між адміністративною владою і приватними особами» (пере- к піл неофіційний). — 1996. — С. 14.

Глава 7

• вручення, тобто надання особі адміністративного акта (примірника рішення, документа тощо), як правило, у приміщенні органу влади при особистому відвідуванні особою органу влади, або вручення такого адміністративного акта за місцем знаходження особи;

• надіслання поштою, тобто відправлення адміністративного акте поштовим відправленням — бажано рекомендованим листом з повідом* ленням про вручення. Цей спосіб доведення адміністративного акта до відома особи є одним з найоптимальніших з юридичної точи зору, оскільки дозволяє зафіксувати факт доведення акта до відома. У законодавстві може встановлюватися презумпція, за якою через певну кількість днів після відправлення поштового повідомлення акт вважається доведеним до відома особи.

Можуть застосовуватися й інші способи доведення адміністративного акта до відома особи, зокрема відправлення його факсом, надіслання електронною поштою тощо. У деяких країнах акт доводиться до відома заінтересованих осіб як публічне оголошення, наприклад, з використанням дошки оголошень в органі влади, або оприлюднення в офіційній пресі. Останній спосіб є особливо актуальним у справах, які стосуються великої кількості осіб¹.

Факт доведення адміністративного акта до відома особи має бути належним чином зафіксований, оскільки за наявності сумнівів факт і час доведення повинні доказуватися суб’єктом публічної адміністрації. Несвоєчасне доведення адміністративного акта до відома адресата і заінтересованих осіб, як правило, має наслідком продовження строку для оскарження адміністративного акта (зокрема, відповідно до ст. 17 Закону України «Про звернення громадян» скарга на рішення... може бути подана... протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням).

Адміністративний акт може набувати чинності в інший момент, аніж момент доведення його до відома особи (осіб), проте, не раніше такого моменту, якщо це передбачено законодавством та/або якщо це передбачено самим адміністративним актом (наприклад, у виданому посвідченні на право керування транспортними засобами категорії «В» особі віком до 18-и років, зазначається, з якої дати виникає відповідне право).

Різновидом адміністративного акта з відстроченою датою набрання чинності може вважатися адміністративний акт, виданий з певною умо-

Рекомендація № К (87) 16 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членіїі щодо адміністративних процедур, які зачіпають велику кількість осіб, від 17 вересні