Глава

вими втратами (за винятком запозичення у формі випуску облігацій пі приємства), неконкурентний спосіб переходу права власності на майї підприємства, а також не може містити положень щодо обов’язкового до*] строкового виконання зобов’язань на вимогу кредитора (інвестора) у разі] зниження кредитного рейтингу України таУабо підприємства.

Якщо підприємство, фінансова установа, суб’єкт публічної адміністрації, які виступають стороною кредитного договору, договору позики, інших угод, через які реалізується публічна допомога, має намір внести зміни чи доповнення до відповідного договору в частині зміни прав, обов’язків, відповідальності сторін, зазначена сторона повинна в обов’язковому порядку одержати згоду від уповноваженого органу на такі зміни.

Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 2011 р. № 809 «Залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантій або поруки за таким зобов’язанням погоджується: Міністерством фінансів України — щодо внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик); органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю, зокрема — Фондом державного майна — щодо внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик).

Протягом ЗО робочих днів після надходження заяви Міністерство фінансів України або орган, уповноважений здійснювати управління державною власністю, приймає рішення про погодження залучення кредиту (позики), забезпечення підприємством виконання зобов’язань за кредитом (позикою) порукою або гарантією або про відмову в погодженні, про що письмово повідомляє підприємство.

Відповідно до п. 5 зазначеної постанови: «У погодженні залучення підприємством кредиту (позики), забезпечення виконання зобов’язань за ним (позикою) порукою або гарантією може бути відмовлено в разі:

1. Невідповідності поданих матеріалів вимогам, зазначеним у пункті 4 цього Порядку;

2. Виявлення в поданих матеріалах недостовірної інформації;

3. порушення під час відбору кредитора, особи, якій надаються повноваження щодо залучення кредиту (позики), організатора торгівлі або андеррайтера встановленої Законом України «Про здійснення державних закупівель» процедури»¹.

Окрім цього, реалізація приватноправових інструментів діяльності публічної адміністрації у формі публічної допомоги ’Йе допускається щодо підприємств, визнаних банкрутами, ліквідованих в інший спосіб,

Урядовий кур’єр. — від 02.08. 2011. — № 139.

а іакож інших суб’єктів господарювання, стосовно яких відкрита процедура банкрутства.

Згідно з частинами 5 і 6 ст. 17 БК України суб’єкти господарювання, щодо яких приймається рішення про надання кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), або державних (місцевих) гарантій, зобов’язані подати зустрічні, безвідзивні та безумовні гарантії банків, які протягом трьох останніх років додержуються встановлених Національним банком України обов’язкових економічних нормативів, або надати інше належне забезпечення і сплатити до Державного бюджету України (відповідного місцевого бюджету) плату за їх отримання у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України (Верховною Радою Автономної Республіки Крим чи міською радою), якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. У разі прийняття рішення про надання кредитів (позик), залучених державою або під державні гарантії, суб’єктам господарювання, у віданні яких є майно державної або комунальної власності, розмір та вид майнового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України (щодо комунального майна — за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою). Якщо при реалізації приватноправових інструментів держава, в особі уповноважених органів виконавчої влади, або органи місцевого самоврядування надають гарантії по державних чи місцевих запозиченнях (кредитах, позиках), розмір таких гарантій визначається законом про державний бюджет чи рішенням про місцеві бюджети на кожний бюджетний період.

Зіставлення змісту наведених норм вказує на те, що державне кредитування (зокрема надання державних чи місцевих позик) як приватноправовий інструмент діяльності суб’єктів публічної адміністрації передбачає зустрічні зобов’язання кредитора — суб’єкта владних повноважень, яким надається кредит, і боржника — юридичної особи, якій адресована державна допомога.

Оскільки власниками майна державного та комунального підприємства виступають держава і територіальна громада відповідно, то БК України прямо закріпив правило, за яким розмір майнового забезпечення та державні гарантії щодо вказаних вище підприємств визначаються Кабінетом Міністрів України самостійно стосовно суб’єктів господарювання, яким передано в управління державне майно, а щодо комунальних суб’єктів господарювання — за погодженням з органами місцевого самоврядування — їх засновниками.

У випадку, коли частка держави, територіальної громади у статутному капіталі підприємства— одержувача публічної допомоги (кредиту,

24-14-937

Глава

позики, субсидії) становить 50 або менше відсотків, розмір держави

допомоги та майнового забезпечення за угодами про її надання визнач"¹

ється з урахуванням участі публічної адміністрації в управлінні підпри- ємством, характером зобов’язань, покладених на нього, іншими критерія- ми, встановленими законодавством України.

Вид, розмір, строк дії зобов’язань за кредитним договором, догово- ром позики визначаються цілями і завданнями, на виконання яких реалі- зується відповідний приватноправовий засіб, але у будь-якому випадку вони мають відображатися у фінансовому плані державного підприєм- ства та відповідати основним напрямкам економічної політики у сфері управління державним майном.

Якщо договором між Кабінетом Міністрів України (Радою міністрів

Автономної Республіки Крим чи виконавчим органом міської ради за рі- шенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради) і суб’єктом господарювання встановлені зобов’язання такого суб’єкта гос- подарювання з погашення та обслуговування кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), невиконання або неналежне виконання таких зобов’язань тягне перехід до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної гро- мади міста) права стягнення простроченої заборгованості у повному об- сязі незалежно від стану виконання державою (Автономною Республі- кою Крим чи територіальною громадою міста) зобов’язань за такими кредитами (позиками).

З аналізу змісту наведених норм, якими врегульована процедура реа- лізації приватноправових інструментів діяльності суб’єктів публічної адміністрації, зокрема охоплених поняттям «публічна допомога суб’єк- там господарювання», випливає висновок, що види таких інструменті!, підстав і форми їх застосування мають визначатися в положеннях норма- тивно-правових актів, а умови і процедура використання щодо конкрет- ного суб’єкта адміністративних правовідносин повинні встановлюватиСі в індивідуально-правовому акті, прийнятому уповноваженим суб’єктом публічної адміністрації.

Такий висновок підтверджується матеріалами справ, розглянути* адміністративними судами.

Зокрема, 12 жовтня 2010 р. Окружним адміністративним судом м. Кис* ва винесено постанову у справі № 2а-6129/10/2670 за пловом заступите Генерального прокурора України до Кабінету Міністрів України, ЯКОМ визнано протиправною та скасовано постанову Кабінету Міністрів Укр# ни від 11 лютого 2010 р. № 117 «Питання використання у 2010 році коштів Стабілізаційного фонду для погашення заборгованості за фактичне

ннконані роботи з будівництва реабілітаційного центру на базі державно- н> підприємства «Санаторій «Конча-Заспа».

Вирішуючи цей спір, суд виходив із такого.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти інше на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 Конституції України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є нищим органом у системі органів виконавчої влади.

При вирішенні цієї справи суд застосував Закон України «Про Кабінет Міністрів України» у редакції, чинній на час видання оскаржуваної постанови.

За ч. 1 ст. 117 Конституції України і ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» останній на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. При цьому акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України, акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних писань — у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України за своєю суттю і актом індивідуальної дії, оскільки не містить норм права, стосується дише конкретних осіб та їх взаємовідносин і має правозастосовний характер.

Отже, при розгляді та вирішенні цієї справи суд не застосував ст. 171 КЛС України, якою передбачено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зважаючи на нагальну необхідність підвищення ефективності діяльності державних органів у фінансово-кредитній сфері та з метою забезпечення макроекономічної стабільно- сі і в Україні, за рахунок позапланових надходжень від приватизації державного майна у 2008 р. та надходжень цих коштів у повному обсязі у 2009 р., а також цільового розміщення державних цінних паперів створено Стабілізаційний фонд. Зазначеною ст. Закону чітко передбачено напрями використання коштів Стабілізаційного фонду та приписано Кабіно і у Міністрів України використовувати кошти Стабілізаційного фонду