Глава 1

Використовуючи подібні поняття, суб’єкти публічної адміністрації вда* ються до їх оцінювання і тлумачення згідно з особливостями конкретно»

го випадку. При цьому постає питання, чи може адміністративний суд

контролювати і в якому обсязі. Тож щодо невизначеного юридичного

поняття, як і щодо розсуду, йдеться про обсяг судового контролю. У пра- вознавстві і а судовій практиці розроблено різні доктрини оцінюванні цих понять^{* 1}, які зводяться до такого: законодавець приймає рішення^ чи наділяти у певних випадках публічну адміністрацію владою щодо прийняття рішення під власну відповідальність, стосовно якого мож- на здійснювати лише обмежений судовий контроль. З точки зору юри- дичної доцільності це пояснюють тим, що у багатьох випадках публічна адміністрація є найбільш фахово підготовленим суб’єктом або суб’єктом, який приймає рішення, що не мають ознак повторюваності, тобто є, так би мовити, унікальними. Зокрема, йдеться про рішення, які приймають у випадках, коли особисте оцінювання ситуації відбувається на підставі взаємодії різних динамічних процесів (наприклад, під час усних іспитів або у роботі відбіркових комісій). У таких випадках адміністративні суди перевіряють лише те, чи дотримана сама процедура і чи збігається ситуа- ція з тією, на яку посилається відповідний орган, приймаючи своє рішен- ня, а також, чи керувався він при цьому належними мотивами².

Судова гілка влади поширює свій контроль на такі сфери:

• рішення екзаменаційних комісій у середніх та вищих навчальних закладах;

• експертні оцінки у сфері публічної служби;

• прогнози та визначення ризиків;

• рішення, що залежать від попередньо сформульованих політичних цілей і факторів³.

Звуження судового контролю над розсудом обгрунтовує Федераль- ний Конституційний Суд: «абз. 4 ст. 19 Основного Закону ФРН обгрун- товує право кожного громадянина на справді ефективний судовий кон- троль...». З цього випливає основоположний обов’язок судової влади перевіряти адміністративні акти, які оскаржуються, у повному обсязі — як з юридичного, так і з фактичного боку. З іншого боку, через підвищену складність або через особливу динаміку матерії, яка регулюється оціноч-

1. Маигег Н. п. 34, § 7 і далі, найважливіші представники: О. ВасЬої, С. ІЛе Н. \¥о1ЇЗГ. ’

Маигег, Н. п. 34, § 7; Коліушко І., Куйбіда Р. Адміністративна юстиція: свро- пейский досвід та пропозийії для України / І. Коліушко, Р. Куйбіда. — К., 2003. —

¹ Там само.

Адміністративний розсуд у діяльності публічної адміністрації

ними юридичними поняттями, вони можуть бути настільки розмитими, а іч конкрет изація після вже прийнятого адміністративного рішення па- 11 і.тііКи складною, що й правосуддя може опинитися на межі своїх функціональних можливостей.... У таких випадках відповідному державному орі ану може бути надано обмежену свободу дій, яка не порушує принципи правової держави»¹. У даному випадку, зрозуміло, не йдеться про те, що законодавець надає публічній адміністрації спеціальні повноваження щодо створення чи доповнення норм права.

У межах однієї норми можуть бути скомбіновані уповноваження на розсуд і застосування невизначених юридичних понять. Типовим прикладом є загальні норми, які регулюють діяльність поліції².

вв) У теорії та практиці німецького адміністративного права було виокремлено низку видів помилок, які допускаються під час застосування розсуду³. У юридичній літературі та у практиці судочинства ці помилки систематизують по-різному, однак за своєю суттю вони не відрізняються⁴.

Найважливішими помилками є: незастосування розсуду, перевищення повноважень на розсуд і неправильне застосування розсуду. Зокрема, незастосування розсуду (його ще називають недостатнім розсудом)

має місце, коли суб'єкт публічної адміністрації не застосовує розсуд, правом на який він наділений законодавчо. Цей випадок типовий для ситуації, коли для застосування розсуду наявні відповідні приписи, однак суб'єкт публічної адміністрації помилково виходить з того, що він має діяти саме так, як це визначено в інших приписах, не здійснивши власну перевірку всіх обставин справи. Адже лише після такої перевірки він може вирішити, чи обставини певної справи дійсно повністю відповідають змісту припису, чи ні, і вжити особливих заходів, яких потребує саме ця ситуація. Перевищення повноважень на розсуд означає, що суб'єкт публічної адміністрації вживає захід, що виходить за межі передбаченого у відповідній уповноважуючій нормі. Неправильне застосування розсуду або зловживання розсудом мають місце тоді, коли публічна адміністрація свідомо не дотримується мети, заради якої

¹ Рішення Федерального конституційного суду ФРН (ВУегЮ) від 29 травня 2002 р., п. 14, 2 ВуЯ 723/99 [Електронний ресурс] : — Режим доступу : ЬПр://\у\у\у. ЬуегЇ8.йе/епІзсЬеісІші§еп/гк20020529_2Ьуг072399.Ьіт1.

² Напр.: ч. 1, ст. 11 Закону «Про завдання і повноваження Баварської поліції» : «Поліція може вживати заходів, необхідних для подолання... загрози...», повний текст . Римаренкао Ю. Приватне життя і поліція / Ю. Римаренко. — К., 2006. — С. 705, 709.

³ Кисіль Л. Є. Європейський досвід законодавчого регулювання адміністративних процедур / Л. Є. Кисіль, О. Д. Крупчан // Виконавча влада і адміністративне право. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. — С. 178, 185; див. відповідні німецькі та українські терміни у словнику Б. Шлоера, І. Сойка, починаючи від словникового гнізда «Егтеввеп» і наступні словосполучення з цим терміном.

⁴ Маигег Н. п. 19, § 7 і далі; Корр О., Кагшаиег У. П. 58, § 40 і далі.