Глава і

• по-перше, орієнтує особу на використання легальних можливостей для задоволення своїх потреб;

• по-друге, обмежує особу, визначаючи, встановлюючи рамки реалізації її потреб;

• по-третє, гарантує особі потенційну можливість задоволення потреби в умовах конкуренції, зіткнення з аналогічними потребами інших людей;

• по-четверте, право визначає правовий (юридичний) обов’язок як фіксовану міру належної поведінки, у межах якої суб’єкт гарантований від необгрунтованих домагань.

Правове регулювання суспільних відносин передбачає загальнонор- мативний та індивідуально нормативний вплив у їх суперечливій єдності. Тільки синхронність дії об’єктивного та суб’єктивного прав дає результат або є однією з неодмінних умов його настання. Завдяки єдності об’єктивного і суб’єктивного прав правове регулювання суспільних відносин підтримується контактом пануючої об’єктивованої волі з індивідуальною волею учасників суспільних відносин, загально-нормативний вплив поєднується з індивідуально-конкретним, особливо, коли законодавство дає певний простір розсуду суб’єктів. Загально-нормативне й індивідуально- нормативне правове регулювання доповнюють одне одного, одне без іншого не обходиться.

Узагальнюючи викладене про механізм взаємодії об’єктивного та суб’єктивного права, можна зазначити, що об’єктивне право — це система норм, які закріплюють суб’єктивні права і обов’язки, а суб’єктивне право визначає межі юридично можливої поведінки певної особи, яка задовольняє її інтереси.

3. Поняття і значення суб'єктивних публічних прав та обов'язків приватних осіб

Суб’єктивне право займає центральне місце у регулюванні суспільних відносин. Соціальна цінність суб’єктивних прав полягає в тому, що вони встановлюють сферу індивідуальної свободи й автономії особи (суб єкта права), спрямовані на розвиток її ініціативи, активності та самостійності в суспільстві.

1. Суб'єктивні права особи

Суб’єктивні права особи — це надана й гарантована державою, шляхом закріплення в нормах права, міра можливої (дозволеної) поведін

239

ки цієї особи. Вважається, що ознаками наявності в учасників адміністра- іивних правовідносин суб’єктивних прав є:

• можливість певної поведінки з метою задоволення своїх інтересів;

• наявність адміністративної правосуб’єктності;

• можливість реалізації поведінки в адміністративних правовідносинах;

• обмеженість поведінки рамками адміністративно-правових норм, вихід за які є порушенням правових приписів.

У структурі суб’єктивного права можна виділити такі елементи:

• можливість здійснювати дії самою уповноваженою особою;

• право уповноваженої особи вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи;

• право звернутися до суду за захистом порушеного права.

Суб'єктивні права встановлюють індивідуально-конкретну владну міру

свободи поведінки, що надається уповноваженому суб'єкту з метою задоволення його інтересів і яка забезпечена відповідними обов'язками інших суб'єктів

та гарантіями держави.

2. Суб'єктивні обов'язки особи

Однієї з особливостей суб’єктивного права є його забезпеченість кореспондуючими юридичними обов’язками дотримання цього права всіма громадянами, установами, посадовими особами і органами публічної влади, а також обов’язок виконання відповідних вимог управомоченого, завдяки чому він може звернутися за захистом свого права до відповідного державного органу, що здійснює юрисдикційну діяльність.

Суб’єктивні права і суб’єктивні обов’язки нерозривно пов’язані і не можуть існувати одні без одних, оскільки право однієї особи, як правило, не може бути реалізовано поза виконанням обов’язку іншою особою. Суб’єктивні юридичні обов’язки — це покладена державою і закріплена в нормах права міра належної поведінки особи. Причому їх реалізація забезпечена можливістю застосування державного примусу. У публічному управлінні існування обов’язків поза правами і, навпаки, прав поза обов’язками позбавлено будь-якого сенсу.

У сфері публічного управління до ознак суб’єктивних адміністративно-правових обов’язків належать:

• необхідна, належна поведінка;

• покладаються тільки на право- та дієздатну особу;

• покладаються в інтересах інших осіб;

• існують у правовідносинах;

Глава■

• не можуть існувати поза зв’язком із суб’єктивними правами у сфері!

публічного управління; ¹

• їх реалізація забезпечується державним примусом;

• мають юридичну природу, оскільки закріплені адміністративно-]

правовими нормами і їх виконання забезпечується застосуванням державного примусу. У сфері публічного управління суб’єктивні права і обо- в язки мають як притаманні окремо правам і окремо обов’язкам, так і за- гальні для них ознаки, що має місце і у сфері адміністративно-правового ! регулювання. ¹

Об єднує їх спільна адміністративно-правова природа, існування в адміністративних правовідносинах, наявність меж у поведінці (і те, і друге є мірою), належність особам, які мають адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність, наявність державних гарантій. Відмінності полягають у тому, що права реалізуються в інтересах їх власника, а обов’язки — в інтересах інших осіб; права — це міра можливої (допустимої) поведінки, а обов’язки міра належної поведінки.

Суб’єктивні права в адміністративному праві характеризуються публічністю, що означає можливість впливати на управлінські процеси, брати участь у державній і суспільно-політичній діяльності, користуватися передбаченими Конституцією правами і свободами, оскаржувати дії, рішення чи бездіяльність органів влади, їх посадових осіб до суду.

У сфері публічного управління суб’єктивні права особи набувають характеру суб єктивних публічних прав, що регулюють відносини приватних осіб із державою.

Особливістю суб'єктивного публічного права є можливість уповноваженої особи вимагати певної поведінки від органів публічної влади; при цьому обо- в язок органів публічної влади щодо задоволення інтересу уповноваженої особи встановлений і гарантований державою та захищений державним примусом,

Суб’єктивні права у сфері публічного управління — це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливої (дозволеної) поведінки особи (суб’єкта), що забезпечена кореспондуючим зобов’язанням іншого суб’єкта у правовідносинах публічного управління.

Суб’єктивному публічному праву відповідає обов’язок органів публічної влади, який має активний характер.

Суб’єктивні адміністративно-правові обов’язки — це покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної поведінки суб’єкта у публічних правовідносинах, їх реалізація забезпечена можливістю застосування державного примусу.